Про особливості звернення стягнення на заставлене майно розповів Віктор Тарасенков

Блок «Робота з проблемною заборгованістю» спецкурсу для адвокатів банківського сектору розпочав Віктор Тарасенков, заступник начальника управління стягнення заборгованості департаменту реструктуризації заборгованості і стягнення АТ «Ощадбанк». Тема його лекції — особливості звернення стягнення на заставлене майно.

Спікер зазначив, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя.

Як наголосив Віктор Тарасенков, договір про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідне застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, може передбачати передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов’язання у порядку, встановленому статтею 37 Закону №898-IV та право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу в порядку, встановленому статтею 38 цього Закону. При цьому необхідно врахувати, що стаття 37 Закону №898-IV не передбачає виникнення права власності іпотекодержателя на предмет іпотеки на підставі рішення суду (згідно з рішенням Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року №916/5073/15). Крім того, згідно з практикою Великої Палати Верховного Суду (постанова від 29 травня 2019 року №10/11024/15-ц) та застосуванням способу, передбаченого статтею 38 Закону (продаж предмета іпотеки від власного імені) в судовому порядку можлива винятково у разі, якщо договір про задоволення вимог іпотекодержателя (або відповідне застереження в іпотечному договорі) не передбачає можливості використання такого способу в позасудовому порядку.

У той же час необхідно враховувати, що після завершення позасудового врегулювання будь-які подальші вимоги іпотекодержателя щодо виконання основного зобов’язання (якщо інше не визначено договором іпотеки або договором про надання кредиту, або договором про задоволення вимог іпотекодержателя) боржником — фізичною особою є недійсними, а боржником — юридичною особою або фізичною особою — підприємцем дійсними.

У разі якщо звернення стягнення в позасудовому порядку відбулося до набуття чинності Законом про відновлення кредитування недійсними в розумінні частини 4 статті 36 Закону України «Про іпотеку» є наступні вимоги кредитора до боржника, що залишилися невиконаними і виходять за межі інших видів забезпечення основного зобов’язання цим боржником (постанова Великої Палати від 19 вересня 2019 року №910/9508/17).

Звернув увагу лектор і на нові способи вручення листа та вимоги, необхідні для набуття права власності на предмет іпотеки в позасудовому порядку, передбачені постановою Кабінету Міністрів України від 26 лютого 2020 року №189.

Також відзначив, що наявність зареєстрованих після державної реєстрації іпотеки обтяжень, інших речових прав, у тому числі іпотеки, на передане в іпотеку майно не є підставою для відмови в державній реєстрації права власності за іпотекодержателем (пункт 7 частини 4 статті 24 Закону про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно).

Крім того, наявність заборони відчуження або арешту майна, накладеного судом для забезпечення позову про стягнення грошових коштів з боржника, не є перешкодою для реалізації майна, а покупець такого майна набуває право власності на нього, вільним від зазначених обтяжень (постанова Великої Палати від 23 жовтня 2019 року №922/3537/17).

Також спікер звернув увагу на внесення змін до законодавства, згідно з яким позичальники не зможуть більше зловживати забороною власника на проведення реєстраційних дій.

Достатньо багато лекційного часу лектор присвятив особливостям виконавчого напису нотаріуса. Так, вчинення нотаріусом виконавчого напису — це нотаріальна дія, яка полягає в посвідченні права стягувача на стягнення грошових сум або витребування від боржника майна. При цьому нотаріус здійснює свою діяльність у сфері безперечної юрисдикції і не встановлює прав або обов’язків учасників правовідносин, не визнає і не змінює їх, не вирішує по суті питань права.

Як наголошує Віктор Тарасенков, безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника — це обов’язкова умова вчинення нотаріусом виконавчого напису. Однак характер правового регулювання цього питання дає підстави для висновку про те, що безспірність заборгованості або іншої відповідальності боржника для нотаріуса підтверджується формальними ознаками — наданими стягувачем документами згідно з Переліком документів, за якими стягнення заборгованості провадиться у безспірному порядку на підставі виконавчих написів нотаріусів (постанова Верховного Суду від 19 грудня 2018 року у справі №61-10455ск18).

Лектор констатує, що формальна наявність відкритого судового провадження (щодо стягнення заборгованості або звернення стягнення на предмет іпотеки) не може бути єдиною і беззаперечною підставою для скасування виконавчого напису.

Таким чином, позивач у кожному конкретному випадку має довести невідповідність заборгованості, а суд повинен встановити дійсний її розмір, що підлягає стягненню, та її відповідність сумі, зазначеній у виконавчому документі, і тільки у разі, якщо судом буде встановлено, що одна із сум підлягає стягненню з боржника, визнати виконавчий напис таким, що не підлягає виконанню в цій частині.

Спікер нагадав ще про одну справу, яку розглянула Велика Палата Верховного Суду, — постанову від 15 січня 2020 року у справі №305/2082/14-ц: сам факт звернення кредитора до суду не є підставою для визнання заборгованості спірною, оскільки спірність заборгованості з урахуванням положень чинного законодавства визначається не суб’єктивним ставленням кредитора чи боржника до неї, а за об’єктивним закріпленням такого виду заборгованості в Переліку.

Згідно з правовою позицією Верховного Суду від 2 липня 2019 року у справі №916/3006/17 строк для звернення до нотаріуса для вчинення виконавчого напису, передбаченого статтею 88 Закону України «Про нотаріат», безпосередньо пов’язаний з позовною давністю, встановленою ЦК України. Таким чином, загальний строк для звернення стягувача до нотаріуса за вчиненням виконавчого напису становить не більш ніж три роки з дня виникнення у стягувача права вимоги до боржника незалежно від суб’єктного складу сторін у правовідносинах.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів

Кошик