Про віндикацію як ефективний спосіб захисту прав власності розповів слухачам Lеgal High School керуючий партнер Suprema Lex Віктор Мороз

На початку лекції спікер нагадав про правовий зміст поняття «право власності», зазначивши, що право власності в об’єктивному сенсі — це сукупність правових норм, які встановлюють і охороняють приналежність матеріальних благ конкретним суб’єктам, у тому числі визначають підстави та умови виникнення і припинення у них такого права щодо цих благ. У суб’єктивному ж сенсі право власності — це передбачене і гарантоване законом право конкретного власника здійснювати володіння, користування, розпорядження своїм майном на власний розсуд і будь-яким чином, якщо інше не передбачене законом.

Лектор зазначив, що однією зі складових права власності є розпорядження майном. Право розпорядження власник реалізує через можливість припинення або обмеження свого права власності. Наприклад, укладаючи договір оренди, власник на певний строк передає право володіння та користування своїм майном, його окремою частиною або певною річчю іншій особі — орендарю. Тим самим власник у цей час обмежує своє право власності, як би розподіляючи правомочність з володіння, користування і розпорядження майном між різними особами. Інший приклад. Власник майна може припинити своє право власності шляхом укладення певних цивільних договорів: купівлі-продажу, поставки, міни, дарування, позики. Тим самим припиняються одні правовідносини власності і встановлюються інші, де новим власником стає його контрагент за договором.

Однак іноді розпорядження майном власника може відбутися і без його згоди, у цьому випадку ефективним способом захисту може стати віндикація. Віндикація — це претензія, вимога, позов, відновлення, звільнення від чийогось володіння, тобто це витребування речі, яка наділена індивідуальними ознаками і знаходиться в незаконній власності.

Основним інструментом віндикації є уявлення віндикаційного позову, який зазвичай визначають як позов власника про витребування його майна з чужого незаконного володіння. Лектор сформулював істотні ознаки такого позову:

— він може бути поданий власником або уповноваженою ним особою;

— зміст позову становить вимога про повернення речі;

— річ, що належить позивачеві, перебуває у володінні іншої особи (в чужому володінні);

річ перебуває в чужому володінні незаконно (без достатніх правових підстав для цього).

«Умови задоволення віндикаційного позову залежать від того, є незаконне володіння добросовісним чи недобросовісним», — підкреслив Віктор Мороз. Лектор нагадав, що набувач визнається добросовісним, якщо при укладенні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність і обачність для з’ясування правомочності продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не має бути і необережної форми вини, оскільки він не тільки не усвідомлював і не бажав, але й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника.

Спікер акцентував увагу слухачів LHS на тому, що при цьому діє презумпція правомірності правочину, за яким майно було передане від відчужувача до набувача (стаття 204 Цивільного кодексу України). Для її спростування має бути доведено, що набувач навмисно або через грубу необережність не врахував обставини правочину, які свідчили про те, що річ відчужується неправомірно. Тобто однієї лише простої необережності набувача недостатньо для визнання його недобросовісним, повинні мати місце його намір або груба необережність.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів