При зверненні до суду заявник повинен розуміти, що він хоче отримати, — суддя Господарського суду м. Києва Тетяна Васильченко

Після літніх канікул Legal High School продовжила свою роботу в новій локації. Відтепер заходи LHS проводяться за адресою: м Київ, вул. Микільсько-Ботанічна, 14/7.

Друге навчальне півріччя відкрила лекція судді Господарського суду м. Києва Тетяни Васильченко, присвячена проблемним питанням розмежування юрисдикцій господарських та адміністративних судів.

Так, за словами Тетяни Васильченко, сьогодні основним актом, яким керується Верховний Суд, є Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод, стаття 6 якої передбачає право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом. При цьому поняття «суд, встановлений законом» стосується не тільки правової основи існування суду, але й дотримання ним норм, що регулюють його діяльність.

Лектор звернула увагу на те, що поняття «судова юрисдикція» Велика Палата Верховного Суду роз’яснила в своїй постанові від 3 липня 2019 року у справі №761/33069/16-ц, вказавши, що це інститут права, який покликаний розмежувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства.

Критеріями для розмежування є суб’єктний склад спору, предмет спору, але, як зазначила лектор, ВС у першу чергу звертає увагу на характер спірних матеріальних правовідносин, тобто на суть спору. Зокрема, це випливає з висновку Великої Палати ВС у постанові від 6 червня 2019 року у справі №925/308/18. Також окремим критерієм є пряма законодавча вказівка, судам якої юрисдикції підвідомча та чи інша категорія спорів.

Пані Васильченко проаналізувала ряд постанов Великої Палати ВС, в яких суд зробив висновки про те, в яких випадках спір є публічно-правовим, а в яких — приватноправовим. Так, публічно-правовим є спір між учасниками публічно-правових відносин у таких відносинах. У свою чергу, приватноправовий спір характеризується наявністю майнового або немайнового інтересу учасника, порушенням або загрозою порушення приватного права або інтересу, навіть у тому випадку, якщо до порушення призвели управлінські дії суб’єкта владних повноважень.

Також лектор зупинилася на питанні розмежування юрисдикції у спорах за участю Фонду гарантування вкладів фізичних осіб при ліквідації банків. Як зазначила Тетяна Васильченко, в постановах від 3 липня 2019 року у справі №813/576/15 та від 16 травня 2018 року у справі №910/24198/16 Велика Палата ВС дійшла висновку, що спори, пов’язані з процедурою виведення неплатоспроможного банку з ринку (в тому числі шляхом ліквідації), не тотожні спорам у справах про банкрутство. Хоча раніше практика Верховного Суду України була кардинально протилежною, суд у постановах від 16 лютого і від 15 червня 2016 року в справах №826/2043/15 і №826/20410/14, відповідно, вказував, що до правовідносин, пов’язаних з виведенням неплатоспроможного банку з ринку, повинні застосовуватися норми про банкрутство.

Тетяна Васильченко звернула увагу слухачів на висновок Великої Палати ВС, зроблений у постанові від 30 січня 2019 року у справі №755/10947/17, в якому суд роз’яснив, яким із висновків Великої Палати треба керуватися, якщо суд кілька разів відступав від своєї позиції. Зокрема, незалежно від того, чи перераховані всі постанови, в яких викладена правова позиція, від якої відступлено, враховується саме остання правова позиція, зроблена у тотожному спорі.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів