Що вважають свободою слова в США та Європі, пояснив спікер LHS Станіслав Івасик

Порівняння практики Європейського суду з прав людини та Верховного суду США щодо права на свободу слова для слухачів Школи судової практики Legal High School зробив Станіслав Івасик, державний експерт експертної групи координації політики у сфері юстиції Директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Міністерства юстиції України.

Лектор повідомив, що базова для цього питання стаття 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є унікальною, бо містить поняття свободи вираження поглядів, яке є ширшим за власне свободу слова. Цікавою також є частина 2 цієї статті, якою автори хотіли сказати, що право на свободу слова несе певні обов’язки, кожна особа повинна відповідати за правдивість висловлювань та наслідки, до яких вони можуть призвести. У той же час у США Поправка 1 до Конституції забороняє обмеження свободи слова та друку. А от стаття 34 Конституції України фактично відповідає Конвенції, навіть дещо розширює її.

Станіслав Івасик провів огляд базових прецедентів та практики Європейського суду з прав людини, що дали поштовх розвитку сфери свободи слова. Першою в цьому плані була справа «Handyside v. The United Kingdom», якою суд запровадив тест на легітимність обмеження права на свободу вираження поглядів, який включає три основних компоненти: обмеження має бути передбачене законом, переслідувати легітимну мету та бути необхідним у демократичному суспільстві. Лектор впевнений: головне — розуміти, що немає єдиного тесту до всіх видів обмеження свободи слова, адже для кожного обмеження є свій тест на його конституційність.

Серед конкретних прикладів свободи вираження слова Станіслав Івасик зупинився на тих, які є важливими саме для України. У статті 2 Закону України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні» зазначено, що публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні визнається наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору та приниженням гідності Українського народу. Проте, на жаль, немає конкретно визначеної відповідальності за таке публічне заперечення. Схожа ситуація і з Голокостом, щодо якого подавалось багато заяв до ЄСПЛ, і щоразу суд визнавав їх неприйнятними та вказував: якщо буде дозволене заперечення Голокосту, то Конвенція суперечитиме сама собі, оскільки Голокост є чітко встановленим історичним фактом.

За словами лектора, при розгляді справи «Perinçek v. Switzerland» Європейський суд виробив тест, за яким має досліджуватись межа необхідності та допустимості висловлювань у суспільстві. Перше — їхня природа, тобто мета і тематика. Наступне — контекст, під яким розуміються географічні та історичні умови, а також часові рамки. Останнє — міра, щодо якої висловлювання порушує права інших осіб. Стосовно позиції Верховного суду США, то у справі «Brandenburg v. Ohio» йдеться про те, що держава під час судового засідання повинна довести, що певні висловлювання, які нібито на перший погляд є закликами до протиправної поведінки, справді могли призвести до реальних загроз, у даному випадку побоїв, погромів тощо.

Досить поширеними є справи щодо заборони комуністичної символіки та критики політичних фігур. Так, у справі «Lingens v Austria» ЄСПЛ, на відміну від австрійського суду, відзначив, що журналісти не можуть бути покарані за оціночні судження, а межа прийнятної критики — ширша щодо політика, ніж щодо приватної особи. При цьому останнє було підтверджене тим фактом, що є великий суспільний інтерес до політиків та публічних осіб, більше того, їхня репутація захищається Конвенцією.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів