Слухачі LHS ознайомилися з практичними аспектами накладення арешту на майно боржника

Другий день блоку «Як довести судове рішення до виконання» присвячений нюансам окремих видів стягнень і судового контролю. Олександр Кузь, завідувач навчально-методичного кабінету підвищення кваліфікації Інституту права та післядипломної освіти Міністерства юстиції України, екс-директор Департаменту ДВС Міністерства юстиції України, розповів про особливості звернення стягнення на майно боржника, в тому числі його арешту.

Лектор нагадав, що Цивільний кодекс України під майном боржника має на увазі майно, яке належить боржнику на основі права власності. Статтею 48 профільного закону чітко встановлено, що звернення стягнення на майно боржника полягає в арешті, вилученні (списанні грошових коштів) та реалізації. «Упевнений, що ще одним обов’язковим елементом звернення стягнення, якого немає в Законі України «Про виконавче провадження», є оцінка і визначення вартості арештованого майна», — відзначив пан Кузь.

Розповідаючи безпосередньо про практичні аспекти накладення арешту на грошові кошти та майно боржника, лектор нагадав, що закон встановлює чіткі строки, впродовж яких виконавець зобов’язаний накласти арешт на майно боржника.

Також Олександр Кузь зазначив, що профільний закон сьогодні має ряд недосконалостей. Наприклад, положення про порядок накладення арешту містяться в декількох нормах, в яких є посилання з однієї на іншу. «На мою думку, необхідно було б усі ці положення викласти в єдиній нормі, що регулює такий порядок», — прокоментував лектор.

Детальніше він зупинився на практичних аскетах відкриття виконавчого провадження в контексті накладення арешту. Так, нормами закону передбачено, що на стадії виконавчого провадження виконавець уже має застосовувати заходи щодо звернення стягнення на майно боржника і накладення арешту.

Лектор також звернув увагу на те, що закон передбачає два види постанов, якими накладається арешт: постанову про арешт майна (грошових коштів) і постанову про опис та арешт майна.

Крім того, виконавець також відповідно до закону зобов’язаний виносити постанови про накладення арешту на майно (гроші) боржника при відкритті виконавчого провадження, а також має право одразу після відкриття провадження виявляти конкретне майно боржника і накладати на нього арешт.

У той же час лектор наголосив на тому, що є судова практика, коли суди скасовують постанови про арешт, винесені у порядку статті 56 закону, мотивуючи тим, що цією постановою арешт накладається на все майно, в тому числі й на рухоме майно, яке не підлягає державній реєстрації. Олександр Кузь порекомендував у резолютивній частині такої постанови зазначати, що цей арешт не застосовується до рухомого майна боржника, яке не підлягає державній реєстрації.

Після того як виконавець наклав арешт, шляхом винесення двох постанов він зобов’язаний вчинити дії щодо виявлення майна у боржника в реальності і винести постанову про опис та арешт майна. «Таким чином, законодавець на виконавця покладає обов’язок на одне і те ж майно виносити три постанови про арешт», — відзначив лектор. На його думку, це недоцільно, оскільки призводить до затягування процесу.

Так, як приклад він навів Литву, де виноситься одна постанова про арешт. Додаткові документи не потрібні у зв’язку з тим, що там діє єдиний реєстр про рухоме і нерухоме майно, в якому міститься вся інформація. До такого реєстру мають доступ усі банківські установи, правоохоронні та податкові органи, приватні виконавці. Лектор висловив сподівання, що Україна все ж таки прийде до такого механізму.

Олександр Кузь також звернув увагу слухачів на те, що постанова про арешт і постанова про звернення стягнення, що виноситься відповідно до частини 1 статті 48 закону, — це два абсолютно різних процесуальних документи, які не треба плутати. Постанову про звернення стягнення на майно боржника необхідно виносити також після відкриття виконавчого провадження.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів