Станіслав Петренко: «Затримана особа користується правами підозрюваного, в тому числі має право на правову допомогу захисника»

«Види позбавлення особи свободи та правові підстави їх застосування (затримання, арешт, тримання під вартою, засудження до покарання у вигляді обмеження волі або позбавлення свободи)» — такою була тема лекції в Legal High School Станіслава Петренка, прокурора Київської місцевої прокуратури №7. Він відзначив, що право на свободу та особисту недоторканність є невід’ємним правом людини, закріпленим статтею 29 Конституції України, відповідно до якої обмеження свободи можливе лише у виключних випадках у законному порядку та на визначених законом підставах. Усі заходи обмеження свободи застосовуються державою через уповноважені нею органи, довгострокове обмеження свободи здійснюється лише судом у формі відповідного судового рішення, а короткотривале обмеження свободи (затримання при вчиненні кримінального правопорушення) може здійснюватися і представниками правоохоронних органів.

Лектор наголосив, що позбавлення свободи є найбільш суворим заходом примусу, який існує у демократичних країнах. В Україні як демократичній державі також не застосовується смертна кара або інші покарання, що пов’язані із заподіянням шкоди здоров’ю.

Залежно від стадії та мети їх застосування лектор виокремив такі види заходів обмеження особистої свободи: запобіжні заходи, які застосовуються на стадії досудового розслідування та судового розгляду, коли особа ще не визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення (затримання, домашній арешт, тримання під вартою, тимчасовий арешт, екстрадиційний арешт). Іншою великою групою заходів є покарання, відбування яких пов’язане з обмеженням особистої свободи, які застосовуються за рішенням суду до осіб, засуджених за кримінальне правопорушення (арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні, позбавлення волі, довічне позбавлення волі).

Лектор зосередив увагу на найбільш поширених видах заходів обмеження особистої свободи та зазначив, що відповідно до КПК України затримання — це захід забезпечення кримінального провадження, який здійснюється на підставі статті 208 КПК України. Затримання без ухвали слідчого судді застосовується, якщо особу застали безпосередньо під час вчинення кримінального правопорушення, за яке передбачене покарання у вигляді позбавлення волі або на неї було вказано, що вона причетна до його вчинення.

Станіслав Петренко наголосив, що про затримання особи має бути обов’язково складений протокол, а затримана особа користується правами підозрюваного, в тому числі має право на правову допомогу захисника. Він наполіг на важливості цього положення та зазначив, що наразі вже сформована судова практика, згідно з якою істотні порушення при затриманні призводять до ухвалення виправдувального вироку. Підставою для цього ставало те, що докази, зібрані стороною обвинувачення, визнавалися недопустимими через істотне порушення прав особи в частині порушення права на захист: особі, яка була позбавлена можливості вільно пересуватися, не надавалося право на допомогу захисника під час проведення слідчих дій.

За словами лектора, загальний строк затримання не повинен перевищувати 72 годин, причому впродовж перших 24 годин особі має бути вручено письмове повідомлення про підозру, а до суду затриману особу повинні доставити впродовж 60 годин. Якщо протягом перших 24 годин особі не було вручене письмове повідомлення про підозру, то вона має бути негайно звільнена, навіть якщо в подальшому таку підозру вручили або вручили клопотання про застосування запобіжного заходу. Станіслав Петренко звернув увагу слухачів, що затримання може бути оскаржене в порядку статті 206 КПК України, однак актуальна практика застосування цієї статті є доволі обмеженою, оскільки рішення слідчого судді за такою скаргою не підлягає оскарженню до апеляційного суду, про що свідчить судова практика об’єднаної палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик