Цивільно-правова відповідальність — у центрі уваги слухачів Legal High School

П’ятий модуль спецкурсу Наталії Кузнєцової «Новий погляд на цивільне право» було присвячено еволюції цивільно-правової відповідальності.

«Через механізми відповідальності випробовується міцність права як такого», — підкреслила Наталія Семенівна і наголосила, що проблема відповідальності може розглядатися на різних рівнях — від конкретики практичного застосування до узагальнення природи цього явища.

Лектор зауважила: для того, щоб права були відновлені, обов’язково треба застосовувати державний примус, який діє незалежно від бажання окремих осіб. Він є адекватною реакцією на юридичне та громадське засудження порушення і встановлює для правопорушника невигідні наслідки.

Пані Кузнєцова нагадала слухачам Legal High School класифікацію заходів державного примусу, зазначивши, що заходи захисту суб’єктивних прав поділяються на заходи захисту суб’єктивних цивільних прав, заходи захисту правопорядку та заходи локалізації або розподілу збитків.

Лектор підкреслила, що цивільно-правова відповідальність посідає важливе місце серед видів відповідальності, адже має матеріальний зміст, що полягає у стягненні судом з правопорушника на користь потерпілої особи майнових санкцій, які перекладають на правопорушника невигідні майнові наслідки його поведінки і спрямовані на відновлення майнової сфери потерпілої особи.

Окреслюючи види цивільно-правової відповідальності, Наталія Семенівна наголосила на тому, що така відповідальність може класифікуватися за різними ознаками: підставами (договірна, деліктна), розміром (повна, обмежена, підвищена) чи множинності суб’єктів (часткова, солідарна, субсидіарна).

Лектор відзначила, що за умови договірних відносин сторони угоди можуть самостійно встановлювати вид відповідальності за її невиконання, який не співпадатиме з тими, що визначені законом. При цьому невиконання договірних обов’язків не можна підводити під делікт. У випадку делікту сторони можуть домовитися лише про способи відшкодування збитків.

Щодо розміру відповідальності, лектор наголосила, що обмеження відповідальності встановлене законом, проте сторони договору можуть встановлювати її на власний розсуд за обопільної згоди.

За умови множинності суб’єктів відповідальності (наприклад, боржників у кредитора), відповідальність може бути часткова (коли кожен боржник сплачує лише свою частку). Інша річ — солідарна відповідальність, коли кожен боржник може відповідати перед кредитором у повному обсязі з тим, що решта боржників розрахуються з ним пізніше. Солідарна відповідальність встановлена законом і спрямована на задоволення потреб кредитора. Субсидіарна (додаткова) відповідальність настає, коли шкода заподіяна, приміром, неповнолітніми. Вони несуть відповідальність усім своїм майном, якого може не вистачити, аби покрити заподіяні збитки. У такому випадку субсидіарними відповідачами стають батьки чи опікуни, які компенсують збитки потерпілому.

Цивільно-правові санкції — це міри (заходи) цивільно-правової відповідальності майнового, державно-примусового характеру, що застосовуються судом до правопорушника з метою компенсації майнових втрат потерпілої особи і покладають на правопорушника майнові наслідки його поведінки. Визначення санкцій і відповідальності дуже близькі, оскільки вони є інструментом відповідальності. За своїм змістом санкції можуть бути компенсаційними (котрі компенсують заподіяну шкоду), штрафними (які перевищують компенсацію збитків) і конфіскаційними.

На початку другої лекції модуля Наталія Кузнєцова підкреслила, що склад цивільного правопорушення формують неправомірна поведінка (дії або бездіяльність), наявність у потерпілої особи шкоди або збитків та наявність причинного зв’язку між неправомірною поведінкою та завданою шкодою (приміром, коли смерть потерпілого сталася не внаслідок поранення злочинцем, а від недогляду медичного персоналу лікувального закладу). При цьому лектор наголосила, що бездіяльність стає складом правопорушення лише у випадку, якщо необхідність вчиняти дії була наперед зазначеною. Четвертим елементом складу правопорушення є вина правопорушника, яка має не об’єктивний, а суб’єктивний характер.

Утім, є й обмежені склади цивільних правопорушень. У першу чергу це заподіяння шкоди правомірною поведінкою (у стані крайньої необхідності), приміром при застосуванні необхідної оборони без перевищення її меж. Відповідальність може також наступати при відсутності причинного зв’язку (лише у випадку шкоди, заподіяної пасажиру літака внаслідок інциденту, спровокованого дією непереборних сил. Власник повітряного судна повинен компенсувати шкоду навіть у такому випадку).

Говорячи про відшкодування шкоди незалежно від вини, Наталія Семенівна наголосила, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки (зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо), відшкодовується його власником у будь-якому випадку, крім тих, коли мав місце свідомий умисел потерпілого.

Так само виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) зобов’язаний відшкодувати шкоду, завдану фізичній або юридичній особі внаслідок конструктивних, технологічних, рецептурних та інших недоліків товару, робіт (послуг), а також недостовірної або недостатньої інформації про них.

Відшкодування шкоди не залежить від вини виготовлювача товару, що є нерухомим майном, виконавця робіт (послуг), а також від того, чи перебував потерпілий з ними у договірних відносинах. Щоправда, виготовлювач товару, що є нерухомим майном, виконавець робіт (послуг) звільняються від відшкодування шкоди, якщо вони доведуть, що шкода виникла внаслідок непереборної сили або порушення потерпілим правил користування чи зберігання товару, результатів робіт (послуг).

Відшкодування шкоди і збитків відбувається незалежно від того, чи передбачено це законом на підставі статті 22 Цивільного кодексу України. Так, відповідно до цієї статті збитками є:

1) втрати, яких особа зазнала у зв’язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, яких особа зазнала або має зазнати для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);

2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

При цьому треба розрізняти відшкодування збитків, завданих порушенням зобов’язання, і відшкодування шкоди, завданої деліктом. Лектор наголосила, що у цивільному праві вина не відіграє такої великої ролі, як в інших видах права, при цьому презумпція вини відповідача змушує його доводити її відсутність. Як зазначається у судових рішеннях, «відповідач не надав доказів відсутності вини». При цьому збитки стягуються в повному обсязі незалежності від ступеня вини.

Однією із форм відповідальності є неустойка — визначена в законі або договорі частка коштів чи майна, що відшкодовується у разі невиконання договірних зобов’язань. Неустойка виступає і мірою забезпечення виконання угоди, і штрафною санкцією у разі її невиконання, саме тому статті 624 ЦК України встановлює чотири види неустойок: штрафна, залікова, виключна та альтернативна.

Насамкінець лектор розглянула підстави звільнення від цивільно-правової відповідальності, котрими на підставі статті 617 ЦК України є випадок (казус), форс-мажорні обставини та дія непереборної сили.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів