Усі проблеми щодо розмежування юрисдикції судів лягають на плечі суб’єктів господарювання або фізичних осіб — партнер ADER HABER Олександра Федотова

Питанням реалізації місцевими радами права на розпорядження комунальним майном була присвячена лекція партнера ADER HABER Олександри Федотової у рамках курсу LHS «Адміністративний процес. Спори з регулятором».

Зокрема, лектор розповіла про критерії розмежування управлінських функцій і реалізації приватного права на прикладі земельних спорів, спочатку зробивши екскурс в історію позицій різних судів щодо юрисдикції земельних спорів з органами місцевого самоврядування. Зокрема, згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 квітня 2010 року №10-рп/2010 до публічно-правових спорів, на які поширюється юрисдикція адміністративних судів, належать земельні спори фізичних чи юридичних осіб з органом місцевого самоврядування як суб’єктом владних повноважень, пов’язані з оскарженням його рішень, дій чи бездіяльності.

Аналогічної позиції, за словами Олександри Федотової, дотримувався і пленум Вищого адміністративного суду України, який виклав її в постанові №8 від 20 травня 2013 року. У той же час у суддів Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та Вищого господарського суду України була кардинально інша позиція в питанні юрисдикції таких спорів. Зокрема, пленум ВССУ дотримувався позиції, що спори, що виникають із земельних відносин, в яких хоча б однією із сторін є фізична особа, незважаючи на участь у них суб’єкта владних повноважень, згідно зі статтею 15 ЦПК України розглядаються в порядку цивільного судочинства. А пленум ВГСУ в постанові від 17 травня 2011 року вказував на те, що в таких відносинах держава або територіальні громади є рівними учасниками земельних відносин з іншими юридичними і фізичними особами, в тому числі з суб’єктами підприємницької діяльності. Таким чином, спори мають розглядатися в судах цивільної або господарської юрисдикції залежно від суб’єктного складу сторін спору.

Сьогодні ж, з урахуванням практики Верховного Суду, розмежування підвідомчості здійснюється залежно від того, чи виникло речове право. Типове формулювання в судових рішеннях таке: «Органи місцевого самоврядування та органи державної влади у відносинах розпорядження землями комунальної чи державної власності не здійснюють у цих правовідносинах владно-управлінських функцій, тому такі спори не підлягають розгляду адміністративними судами, оскільки виникає спір про цивільне право».

У той же час у питанні надання дозволу на розробку проектів землеустрою, ВС дотримується позиції, що в такому випадку органи влади або місцевого самоврядування здійснюють владні управлінські функції, і такі спори підлягають розгляду адміністративними судами.

Критикуючи такі підходи ВС, Олександра Федотова зазначила, що прив’язка до моменту виникнення речового права є штучною, оскільки до моменту виникнення речового права треба говорити про переддоговірні відносини. Крім того, негативним є фактор неможливості з’ясувати підсудність на стадії відкриття провадження у справі. Фактично суд, до якого звернувся позивач, повинен спочатку відкрити справу, з’ясувати обставини і створити правову оцінку щодо виникнення або відсутності речового права на земельну ділянку, після чого зробити висновок про подальший розгляд справи по суті або про її закриття.

На думку лектора, необхідно застосовувати нові підходи в питанні визначення підсудності земельних спорів. Так, Олександра Федотова вважає, що спори про надання дозволів на розробку проектів землеустрою є спорами, що стосуються переддоговірних відносин сторін, а тому повинні розглядатися в порядку цивільного або господарського судочинства. А спори, в яких органи влади або органи місцевого самоврядування виступають винятково як суб’єкти владних повноважень (наприклад, у частині виконання своїх контрольних функцій) мають розглядатися в адміністративних судах. У будь-якому випадку необхідно перевіряти, чи не містять правовідносини ознак цивільних чи господарських.

Також Олександра Федотова вважає за доцільне встановлення в процесуальному законодавстві порядку, згідно з яким при виявленні непідсудності цьому суду такої справи суд самостійно направляв би справу до належного органу без повернення позову позивачу. При цьому необхідно встановити заборону відмовляти в розгляді справи, направленої до певного суду судом іншої юрисдикції.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів