«В Україні не існує законодавчо затвердженого стандарту доказування», – Євген Блінов, партнер, керівник практики міжнародного арбітражу МЮГ Eterna Law

Про особливості доказування в іноземних судах слухачі Школи судової практики Legal High School дізналися від Євгена Блінова, партнера, керівника практики міжнародного арбітражу МЮГ Eterna Law.

 

Лектор наголосив: «Важливо відрізняти питання факту, питання права та змішані питання факту і права (питання, пов’язані із застосовування юридичних критеріїв до фактичних обставин). Якщо це розуміти, ви зможете легше розібратись, в чому полягає спір, і на чому важливо сконцентруватись».

За його словами, в інших країнах стандарт доказування може відрізнятись від існуючої у нас «умовної стовідсоткової вірогідності». У країнах загальної системи права ключовий принцип доказування в цивільних та комерційних справах – це «balance of probabilities». Проте існують і підвищені стандарти: «Clear and convincing evidence» та «Beyond reasonable doubt» (частіше застосовується в кримінальних справах). Проте практика змінюється: сьогодні судді та арбітри вже не так виключно застосовують підвищені стандарти і можуть їх понижувати.

Лектор розповів і про тягар доказування. Загальний підхід – кожна зі сторін повинна довести ті обставини, на які вона покладається. Але є кілька пограничних питань, коли не совсім зрозуміло, хто ж має доводити певні підстави. Приклад: коли між сторонами існують договірні відносини і одна з них порушує договір, в якому встановлено, що якщо відповідач (у даному випадку) порушує договір, то він несе відповідальність, але ця відповідальність обмежується певною сумою. Яка зі сторін має доводити, що це застереження щодо суми повинно бути застосоване? На практиці існують різні підходи, і який з них застосовувати – завжди вирішує суд у межах своїх повноважень. Аналогічна ситуація і щодо застосування такого юридичного інституту, як waiver (відмова від права).

 

Євген Блінов виокремив обставини, які не підлягають доказуванню, – це преюдиції, обставини, які були визнані стороною, та презумпції.

Цікавим інститутом є можливість суду зробити протилежні або несприятливі висновки. Формально така концепція у нас ніде не прописана, але насправді українські суди її застосовують. Це той випадок, коли на сторону покладається тягар доведення певної обставини у разі, якщо одна сторона має вимоги відкрити якісь документи, а інша сторона їх відкривати не хоче. Тоді суд може це оцінити критично і вирішити, що, мабуть, в тих доказах чи документах є певний зміст, який повністю суперечить інтересам сторони.

Лектор також розповів про оцінювання показів свідка (фази прямого і перехресного допиту), про залучення експерта та різні підходи до визначення допустимості доказів. Наприклад, у США доказ вважається допустимим, якщо він має доказове значення для встановлення відповідних фактів у ході процесу, але в країнах континентального права доказ вважається допустимим, якщо він отриманий законним способом.

У країнах загального права існує самостійна процедура, що передбачає обмін між сторонами запитами про існування певних доказів та їх наступного представлення. В Англії ця процедура називається disclosure, а в США – discovery. В першому випадку процедура обмежується поданням існуючих документів, тоді як у другому додатково можуть бути опитані учасники процесу як в ході усних слухань, так і шляхом обміну поясненнями.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів