За вчинення виконавчих дій приватний виконавець отримує винагороду, але, на жаль, на практиці не завжди ця норма реалізується — Катерина Шмідт, приватний виконавець

Лекцію, присвячену проблемним питанням стягнення основної винагороди приватних виконавців, для слухачів Legal High School у рамках модуля «Повноваження виконавця» прочитала приватний виконавець виконавчого округу м. Києва Катерина Шмідт.

Лектор нагадала, що питання, пов’язані з винагородою приватних виконавців, регулюються статтею 31 Закону України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів» і статтею 27 Закону України «Про виконавче провадження». Стаття 45 Закону про виконавче провадження передбачає, що основна винагорода приватного виконавця стягується в порядку, передбаченому для стягнення виконавчого збору.

«За вчинення виконавчих дій приватний виконавець отримує винагороду, але, на жаль, на практиці не завжди ця норма реалізується», — зазначила Катерина Шмідт.

За її словами, основну винагороду залежно від виконавчих дій може бути встановлено у вигляді фіксованої суми за виконання рішень немайнового характеру і у вигляді відсотків від суми, що підлягає стягненню, або вартості майна, що підлягає передачі за виконавчим документом.

Але на ділі виникає ряд питань, пов’язаних, у тому числі, із законодавчими змінами, внесеними до статті 27 Закону України «Про виконавче провадження». Зазначеними змінами, які вступили в силу з 28 серпня 2018 року, законодавець принципово змінив норму, яка раніше встановлювала, що виконавчий збір стягується з фактично стягненої суми виконавцем. Діючою редакцією статті 27 встановлено, що виконавчий збір (основна винагорода виконавця) стягується в розмірі 10% від суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачеві, заборгованості з оплати аліментів. За словами лектора, внесення таких змін повинно було нормалізувати процес стягнення основної винагороди приватного виконавця, але породило різну судову практику з цього питання.

Також змін зазнала частина 7 статті 31 Закону України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», зокрема, щодо моменту прийняття приватним виконавцем постанови про стягнення основної винагороди. Якщо раніше було передбачено, що після відкриття виконавчого провадження впродовж трьох днів приватний виконавець робить розрахунок основної винагороди, який надсилає сторонам виконавчого провадження, то після змін він зобов’язаний виносити постанову про стягнення основної винагороди одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Таким чином, на думку лектора, законодавець прив’язав початок примусового виконання рішення суду до відкриття виконавчого провадження, а також показав, що у боржника з цього моменту з’являються зобов’язання з оплати основної винагороди приватного виконавця в розмірі 10% суми боргу, яка підлягає стягненню.

Частини 5 і 9 статті 27 Закону України «Про виконавче провадження» містять перелік випадків, коли виконавчий збір не стягується, в тому числі і за виконання ухвали про забезпечення позову шляхом накладення арешту на майно. У зв’язку з цим лектор звернула увагу на судове рішення у справі №640/6402/20 за позовом приватного виконавця, який стягнув основну винагороду за виконання ухвали про забезпечення позову про накладення арешту на нерухоме майно. Суд у рішенні дійшов висновку, що виконавчий збір і основна винагорода не є тотожними поняттями, і положення частини 5 статті 27 зазначеного закону, що передбачають випадки, коли не стягується виконавчий збір, не поширюються на стягнення основної винагороди приватних виконавців. У свою чергу, діяльність приватних виконавців врегульована Законом України «Про органи і осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень та рішень інших органів», стаття 31 якого встановлює, що у разі виконання рішення немайнового характеру приватний виконавець має право на основну винагороду у вигляді фіксованої суми.

«Проблеми стягнення основної винагороди, на мою думку, пов’язані з тим, що на законодавчому рівні не передбачена фіксована плата за кожну виконавчу дію (наприклад, відкриття і арешти), без яких неможливо здійснювати подальші дії щодо пошуку майна. Так побудована робота приватних виконавців у деяких європейських країнах. Закріплення такої вимоги мотивувало б приватного виконавця. І у разі якщо не буде виявлене майно боржника або якщо виконавче провадження буде закінчене з незалежних від приватного виконавця обставин, він все одно отримає плату за виконану роботу. Адже приватний виконавець не фінансується з держбюджету і не отримує зарплату, за прикладом державної виконавчої служби, але при цьому несе суттєві витрати з організації діяльності, а також платить великі податкові ставки», — зазначила Катерина Шмідт.

Лектор навела приклади з практики, коли приватний виконавець не отримує плату за виконану роботу. Нерідко так відбувається завдяки діям сторін виконавчого провадження, спрямованим на ухилення сплати боржником основної винагороди приватному виконавцю. Наприклад, після відкриття виконавчого провадження стягувач надає інформацію, що він не знав, але виявив, що судове рішення було виконане до відкриття виконавчого провадження, або ж стягувач відкликає виконавчий документ на фінальній стадії реалізації арештованого майна на торгах, оскільки боржник закрив боргове питання з ним безпосередньо.

«Є ситуації, коли у боржника просто немає активів, на які можна звернути стягнення, а виконавець провів колосальну роботу, за яку нічого не отримав. Аналогічна ситуація відбувається, коли скасовується рішення суду, при цьому виконавець свою роботу виконав, — у такому разі закон передбачає, що виконавчий збір або основна винагорода не стягуються», — підкреслила Катерина Шмідт.

Вона зазначила, що приватний виконавець є суб’єктом незалежної професійної діяльності та закон забороняє йому займатися іншою оплачуваною діяльністю, таким чином єдиним джерелом доходів приватного виконавця є його винагорода, невиплата якої є порушенням його конституційних прав (право заробляти на життя працею і своєчасно отримувати винагороду за працю).

Також Катерина Шмідт розповіла про актуальну судову практику Верховного Суду з питання стягнення винагороди приватними виконавцями, яка є досить суперечливою: були розглянуті рішення суду у справах №580/1328/19, №2540/3203/18, №520/9144/18, №520/3822/2020, №480/3452/19, №480/1558/19, №200/13920/19-а, №910/126/20, №260/801/19, №640/6402/20, №300/1558/20, №808/2840/16, №540/617/20, №826/6689/18.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів та адвокатів

Кошик