Захист права власності в практиці Верховного Суду та ЄСПЛ — тема лекції радника юридичної групи LCF Олени Волянської

Нагадавши слухачам про сутність віндикаційного позову, лектор розповіла про спірні питання судової практики, пов’язані з розглядом таких позовів. Одним із них є позовна давність. З одного боку, позовна давність до спорів про віндикацію не застосовується, що випливає з постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду: «Право людини на власність підлягає захисту протягом усього часу наявності в особи титулу власника. Законодавчою підставою для втрати особою права власності в часі є положення Цивільного кодексу України про набувальну давність (стаття 344 ЦК України). А тому положення про позовну давність до заявлених позовних вимог про витребування майна в порядку статті 388 ЦК України не застосовуються».

З іншого боку, в інших справах цей же суд доходить висновку, що позовна давність до спорів про віндикацію застосовується: «До позовних вимог про витребування майна на підставі статей 387, 388 ЦК України застосовується загальна позовна давність у три роки». Сьогодні поставити крапку і розв’язати цю винятково правову проблему повинна Велика Палата Верховного Суду.

Лектор також підкреслила, що згідно з позицією Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду сумлінність придбання не є предметом позову, а однією з обставин, яка має значення для справи і підлягає доведенню за позовом про витребування майна.

Враховуючи, що оплатне придбання майна саме по собі не свідчить про сумлінність набувача, той же суд передбачив критерії, за якими можна визначити сумлінність набувача. На думку суду, набувач визнається добросовісним, якщо при укладенні правочину він не знав і не міг знати про відсутність у продавця прав на відчуження майна, наприклад, вжив усіх розумних заходів, проявив обережність і обачність для з’ясування правомочності продавця на відчуження майна. При цьому в діях набувача не має бути і необережної форми вини, оскільки він не тільки не усвідомлював і не бажав, але й не допускав можливості настання будь-яких несприятливих наслідків для власника. Відповідача може бути визнано добросовісним набувачем за умови, що правочин, за яким він придбав у володіння спірне майно, відповідає всім ознакам дійсності правочину, за винятком того, що він вчинений за відсутності у продавця права на відчуження.

«Право на витребування майна з чужого незаконного володіння має виключно особа, у якої є відповідні правовстановлюючі документи, що беззаперечно підтверджують приналежність їй конкретно визначеного майна, яке було незаконно присвоєне іншою особою», — підкреслила Олена Волянська.

Далі в ході лекції було розглянуто особливості кондикції, евікції, негаторних позовів і реституції, які лектор проілюструвала прикладами з національної судової практики. Слухачі також ознайомилися з рішеннями Європейського суду з прав людини, спрямованими на захист прав власності, і застосуванням практики ЄСПЛ Верховним Судом.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів