Допускати чи не допускати? Чи варто ризикувати адміністративним арештом? Саме на ці запитання відповідав Василь Андрусяк, керівник практики податкового права АО «Моріс Ґруп» під час своєї лекції у рамках блоку «Підготовка до перевірок» Школи податкового права LHS. Лектор підкреслив, що арешт може бути накладено контролюючим органом на будь-яке майно платника податків, крім майна, на яке не може бути звернене стягнення відповідно до закону та коштів на рахунку платника податків. У свою чергу, арешт майна може бути повним або умовним.
Повним арештом майна визнається заборона платнику податків щодо реалізації прав розпорядження або користування його майном. У цьому випадку ризик, пов’язаний із втратою функціональних чи споживчих якостей такого майна, покладається на орган, який прийняв рішення про таку заборону. Умовним арештом майна визнається обмеження платника податків щодо реалізації прав власності на таке майно, який полягає в обов’язковому попередньому отриманні дозволу керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу на здійснення платником податків будь-якої операції з таким майном. Зазначений дозвіл може бути виданий керівником (його заступником або уповноваженою особою) контролюючого органу, якщо за висновком податкового керуючого здійснення платником податків окремої операції не призведе до збільшення його податкового боргу або до зменшення ймовірності його погашення.
У ході дискусії пан Андрусяк проілюстрував доповідь прикладами із судової практики. Приміром, підстави для застосування як адміністративного арешту майна, так і арешту коштів на рахунках платника податків визначає пункт 94.2 статті 94 ПК України. Обидва види арешту, за загальним правилом, застосовуються з однакових підстав і розрізняються лише процедурою застосування: або за рішенням керівника податкового органу (щодо майна, відмінного від коштів), або за рішенням суду (арешт коштів). При цьому ПК України не визначає послідовності процедур застосування адміністративного арешту майна та адміністративного арешту коштів. Системне тлумачення норм згаданої статті свідчить, що адміністративний арешт коштів платника податків не є похідним від адміністративного арешту майна, відмінного від коштів, і не може бути застосований судом виключно у випадку існування рішення контролюючого органу про накладення арешту на майно платника податків.
Положення статті 94 ПК України викладаються в єдиному контексті, а її норми регулюють як правовідносини, що виникають при накладенні адміністративного арешту майна, так і арешту коштів платника податків. Тому висновок судів попередніх інстанцій, що відсутність чинного рішення про застосування адміністративного арешту майна платника податків є підставою для відмови у задоволенні позову контролюючого органу про зупинення видаткових операцій на банківських рахунках підприємця, не відповідає правильному застосуванню підпункту 20.1.31 статті 20, пункту 94.2, підпункту 94.6.2 статті 94 ПК України. Відсутність підтвердження обґрунтованості адміністративного арешту майна платника податків у судовому порядку не обмежує права податкового органу на звернення до суду про застосування арешту коштів на рахунках відповідача.
Що ж до співвідношення понять «арешт коштів на рахунках» (підпункт 20.1.33 статті 20, підпункт 94.6.2 статті 94 ПК України) та «зупинення видаткових операцій на рахунках» (підпункт 20.1.31 статті 20, пункт 89.4 статті 89, пункт 91.4 статті 91 ПК України), то вони мають однакове значення з точки зору їх застосування як примусового заходу. Під час дії документа про арешт коштів банк зупиняє видаткові операції за рахунком клієнта та здійснює арешт усіх надходжень на рахунок клієнта до забезпечення суми коштів, що зазначена в документі про арешт коштів, або до отримання передбачених законодавством документів про зняття арешту з коштів (постанова Верховного Суду від 27 серпня 2019 року №520/9858/18).
