Верховний Суд в одній з останніх своїх постанов від 27.05.21 у справі № 820/6980/14 сформулював правовий висновок, згідно якого висновки про нереальність господарських операцій можуть грунтуватися тільки на належних, достатніх і допустимих доказах.
Але висновок про те, чи є ті чи інші докази нереальності господарських операцій належними, достатніми і допустимими, виходячи з оціночності цих правових категорій, завжди апріорі є суб’єктивні і залежать від конкретного правозастосовувача – від податкового інспектора до судді Верховного суду.
Тому в судовій практиці по такій категорії податкових спорів немає і не може бути однозначності.
Заручником цієї неоднозначності є платники податків, тому спосіб захисту порушеного права у вигляді звернення до адміністративного суду з позовом про скасування ППР не є ефективним. Більш того, він є багаторічним, нерозумно витратним і непередбачуваним.
Тому платник податків, якщо він хоче піти від суб’єктивних оцінок реальності / нереальності господарських операцій, повинен використовувати інший спосіб захисту від абсурдних висновків податкової служби – недопуск її інспекторів до проведення перевірок.
Завдання платника податків – унеможливити / гранично ускладнити інспекторам податкової служби написання акта перевірки (підстава для прийняття Нура) і відбитися потім від адміністративного арешту майна.
Ризики підтвердження адміністративного арешту майна платника податків при забезпеченні професійного адвокатського супроводу недопуску до перевірки зводяться до нуля, а бонусом є відсутність необхідності судитися довгі роки за скасування Нуров, несучи за весь цей час витрати на юридичний супровід цих справ, а в певних випадках – відсутність кримінального провадження і, знову-таки, відсутність пов’язаних з ним витрат на адвокатів, не кажучи вже про відсутність негативу у вигляді обшуків, допитів, арештів банківських рахунків та іншого майна платника податків, пов’язаних з визначенням грошових зобов’язань за підсумками перевірки.
