Винести вирок при доведенні банку до неплатоспроможності тільки на підставі статті 218-1 КК України неможливо — Людмила Козятник, лектор Legal HighSchool

З темою «Кримінальна відповідальність бенефіціарів та пов’язаних з банком осіб» у рамках Legal High School виступила радник АО «Клочков та Партнери» Людмила Козятник.

Стаття 2181 Кримінального кодексу України встановлює покарання за доведення банку до неплатоспроможності, тобто умисне, з корисливих мотивів, іншої особистої заінтересованості або в інтересах третіх осіб вчинення пов’язаною з банком особою будь-яких дій, які призвели до віднесення банку до категорії неплатоспроможних, якщо це завдало великої матеріальної шкоди державі чи кредитору.

До 2015 року в українському законодавстві не було кримінальної відповідальності власників і керівників банків, що і стало однією з причин банківської кризи того періоду, відзначила пані Козяткик. Незважаючи на ризиковий характер будь-якої підприємницької діяльності, включаючи банківську, захист кредиторів не може бути ефективним без подібної кримінальної відповідальності. Небезпека дій представників банківського сектора вища, ніж у багатьох інших суб’єктів.

Диспозиція статті містить вказівку на те, що відповідальність настає в поєднанні з іншими злочинами, як правило, більш тяжкими. Наприклад, шахрайство (стаття 190), розтрата (стаття 191), відмивання коштів (стаття 209). У будь-якому випадку потрібно буде кваліфікувати дії ще за якоюсь статтею, крім статті 2181 КК України. Обов’язковою умовою є заподіяння шкоди на суму від 170 000 грн.

Визначення стійкої фінансової неплатоспроможності в законодавстві не міститься, підкреслила доповідач. Таке визначення було в уже нечинній постанові правління НБУ №79 від 24 вересня 1999 року. Цей акт ототожнював банкрутство і стійку фінансову неплатоспроможність.

За словами лектора, склад суб’єктів відповідальності (бенефіціари та пов’язані особи) відрізняється від наведеного у статті 219 КК України (засновники, посадові особи та інші).

Термін «пов’язані особи» розкривається в іншому нормативному акті, а саме — Законі України «Про банки і банківську діяльність».

Дуже велике коло осіб може стати суб’єктом відповідальності за умови доведення провини, відзначила викладач Школи судової практики.

Закон про банки дозволяє НБУ доповнити перелік пов’язаних осіб з урахуванням «характеру взаємовідносин» банків із ними, що робить поняття ще більш широким. Визначення кінцевого бенефіціара передбачене в законі про протидію відмиванню грошей, прийнятому 14 жовтня 2014 року. Фактично, притягнути до відповідальності можна будь-якого співробітника, котрий має відношення до банку, вважає Людмила Козятник.

Суб’єктивний бік довести в подібних справах вкрай важко. Доведення наміру залежить від досвіду судді і доказів вчинення певних діянь.

Стаття 2181 КК України не повною мірою відповідає вимогам зрозумілості та визначеності.

Є дискусії, чи потрібна вона в Кримінальному кодексі або чи можна без неї обійтися, уточнила доповідач.

У подібних справах, відзначила лектор, встановлено високий поріг доведення. Потрібно встановити зв’язок між фінансовими операціями і небезпечними наслідками у вигляді визнання банку неплатоспроможним. Людмила Козятник заявила, що поки їй невідомо про вироки за цією статтею. І все ж проваджень за нею ведеться безліч. Доступні матеріали досудових розслідувань свідчать, що найчастіше до відповідальності притягуються службові особи, а не бенефіціарні власники. Часто слідство здійснюють органи СБУ. Відсутність вироків може бути пов’язана з необхідністю проведення великої кількості слідчих дій. До того ж закон не застосовується до діянь, вчинених до 8 березня 2015 року. Свою роль відіграє і політичний фактор, адже власники банків часто є впливовими політиками. Професіоналізм правоохоронців також викликає питання: не можна сказати, що професіоналізм низький, але такі справи вимагають певного досвіду.

МЕНЮ

LegalHighSchool – Вища школа для юристів і адвокатів