Про психологічні аспекти визначення місця проживання дитини розповіла під час лекції в Legal High School Олена Сібірцева, адвокат АО «С.Т. Партнерс». Вона відзначила, що лейтмотивом у правовому регулюванні є захист інтересів дитини і нагадала слухачам про основні нормативні акти, що регулюють сферу захисту прав та інтересів дітей, зокрема Конвенцію про права дитини, прийняту 44-ю сесією Генеральної асамблеї ООН 20 листопада 1989 року, Сімейний кодекс України (стаття 7 та частина 1 статті 161), Закон України «Про охорону дитинства» (стаття 1). Лектор зауважила, що відповідно до законодавства терміни «інтереси дитини» і «думка дитини» не є тотожними, і наголосила, що у сімейних справах особливої ваги набуває психологічний аспект.
Спираючись на практику Європейського суду з прав людини, пані Сібірцева окреслила головні критерії, які треба враховувати для найкращого забезпечення інтересів дитини, зокрема збереження її зв’язків із сім’єю, крім випадків, коли сім’я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною, а також забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним. Ці чинники має брати до уваги суд, ухвалюючи рішення у межах спорів, які стосуються інтересів дитини, в тому числі під час визначення місця проживання дитини з одним із батьків.
Також лектор звернула увагу слухачів на рішення ЄСПЛ у справі «Савіни проти України», яке стосувалося відібрання дитини у батьків, і наголосила на широкому переліку чинників, що має враховувати суд, ухвалюючи таке рішення, аби інтереси дитини не постраждали.
Принагідно Олена Сібірцева навела позицію Верховного Суду щодо того, що відповідно до частин 1 та 2 статті 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім’ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім’ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору щодо її місця проживання. Таким чином, з досягненням віку 10 років у дитини з’являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема у визначенні місця проживання. Лише в разі збігу волі трьох учасників переговорного процесу — матері, батька, дитини — можна досягти миру і згоди.
Говорячи про психологічне дослідження дитини, лектор відзначила, що таке дослідження у досудовому порядку відбувається із залученням психолога, обраного батьками спільно, або одним із батьків; із залученням Органу опіки та піклування (порядок провадження органами опіки та піклування діяльності, пов’язаної із захистом прав дитини, затверджений постановою КМУ від 24 вересня 2008 року №866; стаття 19 СК України) чи із залученням державних установ, до роботи в яких залучені фахівці у галузі психології (наприклад, Міський центр дитини Служби у справах дітей та сім’ї виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації).
Психологічне дослідження може бути призначене судом на підставі статей 102—103 Цивільного процесуального кодексу України та наказу Міністерства юстиції України «Про затвердження Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень та Науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень» від 8 жовтня 1998 року №53/5. Крім того, може бути здійснене опитування дитини судом, збір доказів судом на підставі частини 2 статті 13 ЦПК України та статті 232 ЦПК України. Ілюструючи свої тези, лектор навела судову практику щодо призначення психологічної експертизи.
