Міжнародно-правовий аспект транскордонних військових злочинів — тема лекції Зоряни Чевжик, головного спеціаліста відділу організації міжнародного співробітництва Управління міжнародного співробітництва Державного бюро розслідувань (ДБР). Вона наголосила слухачам Legal High School, що міжнародне право недвозначно забороняє війну як спосіб ведення зовнішньої політики, проте у разі оголошення війни чи початку збройного конфлікту його потенційні жертви підпадають під захист міжнародного гуманітарного права (так званого права збройних конфліктів). Серйозні порушення такого права, вчинені як під час міжнародного, так і в рамках неміжнародного збройного конфлікту, кваліфікуються як військові злочини, а найбільш повний їх перелік закріплений у статті 8 статуту Міжнародного кримінального суду (Римський статут).
Цією статтею розділено всі військові злочини на чотири групи: серйозні порушення Женевських конвенцій 1949 року; інші серйозні порушення законів і звичаїв війни; серйозні порушення статті 3, загальної для чотирьох Женевських конвенцій 1949 року; інші серйозні порушення законів і звичаїв війни, які можна застосувати до збройних конфліктів неміжнародного характеру.
За словами лектора, перші дві групи об’єднують військові злочини, що вчиняються під час міжнародного збройного конфлікту, а інші — у рамках неміжнародного збройного конфлікту.
При цьому вона підкреслила, що кваліфікація частини злочинних діянь як військових злочинів не залежить від типу збройного конфлікту (вбивства, тортури, посягання на людську гідність осіб, які не беруть активної участі у військових діях, умисне заподіяння ударів по цивільних об’єктах та цивільному населенню тощо).
Зоряна Чевжик наголосила, що для ряду військових злочинів кваліфікація виду збройного конфлікту відіграє найважливіше значення, адже вони можуть бути здійснені лише в контексті міжнародного збройного конфлікту (застосування забороненої зброї або боєприпасів; вербування дітей; примусу громадян іншої сторони до участі у військових діях проти їх власної країни тощо).
Було наголошено, що для кваліфікації діяння як військового злочину згідно з Римським статутом необхідна наявність у протиправному діянні трьох елементів: actus reus (протиправна дія або бездіяльність), mens rea (намір і усвідомлення про вчиненні діяння) та контекстуальні обставини (наявність міжнародного збройного конфлікту).
За словами лектора, Римським статутом врегульовано також питання форм відповідальності винних осіб. Під цим розуміється той рівень залученості у вчинення злочину, який дозволяє говорити про можливість притягнення конкретної особи до відповідальності. У статтях 25 та 28 Римського статуту вибудовується свого роду «піраміда з форм відповідальності»: відповідальність безпосереднього виконавця або виконавця через третю особу; відповідальність осіб, які наказують або підбурюють до вчинення злочинів; відповідальність пособників або інших осіб, які сприяють вчиненню злочину; відповідальність командирів. Причому кожен наступний рівень відповідальності застосовується тільки у разі неможливості застосувати більш високий.
Первинне зобов’язання переслідувати за вчинення військових злочинів, перелічених у Римському статуті, лежить на державах і, в першу чергу, на державі, на території якої кояться злочини. Решта держав світу також можуть здійснювати кримінальне переслідування винних у скоєнні військових злочинів, що викликають стурбованість усього людства.
Зоряна Чевжик розповіла слухачам Legal High School про структуру та принципи діяльності Міжнародного кримінального суду та наголосила, що він включається в розслідування і судовий розгляд справ тільки у тому випадку, якщо відповідна держава або держави не проводять або не можуть проводити розслідування на національному рівні. Принагідно вона проаналізувала труднощі та хід збирання доказової бази військових злочинів на Донбасі і підкреслила, що притягнення до кримінальної відповідальності за їх вчинення може наступати як на національному, так і на міжнародному рівні.
