Про юрисдикційні рішення Великої Палати Верховного Суду в рамках лекції у Legal High School говорив Микола Максимов, адвокат, керівник судової практики RIYAKO AND PARTNERS. Він наголосив, що судова практика у сфері предметної юрисдикції вирішення судових спорів постійно змінюється. Готуючи документи для подачі до суду, можна неумисно знехтувати поданням певних доказів, утім, цю помилку можна виправити, подаючи клопотання про поновлення процесуальних строків. Також адвокат може подати до суду власну правову позицію у вигляді письмових пояснень майже на будь-якій стадії процесу.
Проте якщо юрист помилився у визначенні предметної юрисдикції, в подальшому можна отримати негативні наслідки як для самого юриста, так і для клієнта, якого він представляє, адже помилка може виявитися через кілька років, і навіть у разі цілковитої правоти позивача суд припинить провадження у справі і порекомендує звернутися до суду іншої юрисдикції. При цьому виникають питання поновлення процесуальних строків та строків позовної давності.
Говорячи про питання юрисдикції в кредитних спорах, лектор зазначив, що питання юрисдикції виникає у ситуаціях, коли кредитором виступає фізична особа, а іпотекодавцем або поручителем — юридична особа і навпаки. У таких випадках постає питання, до якого суду необхідно звертатися: до суду загальної юрисдикції чи до суду господарської юрисдикції. Він наголосив, що впродовж останніх років Верховний Суд сформував більш-менш єдину правову позицію з цього питання, відповідно до якої юрисдикція кредитних спорів визначається саме за особистісним складом основного договору. Якщо боржником є фізична особа, спори вирішуються у суді загальної юрисдикції. І, навпаки, якщо боржником є юридична особа, а кредитором чи іпотекодавцем — фізична особа, то будь-які спори, що виникають з кредитних відносин, мають вирішуватися у порядку господарського судочинства. Таким чином, Микола Максимов порадив слухачам Legal High School під час визначення предметної юрисдикції особливу увагу приділяти тому, хто є боржником. Крім того, він навів ряд рішень Верховного Суду, які підтверджують цю тезу.
У разі оскарження звернення стягнення на предмет іпотеки, наприклад, якщо кредитор перереєстрував на себе право власності на предмет іпотеки в порядку статті 37 Закону України «Про іпотеку» або здійснив звернення стягнення на підставі статті 38 Закону України «Про іпотеку», а реєстратор не хотів вносити відповідні дані до реєстру, виникало питання про те, де має розглядатися такий спір — у порядку цивільної, господарської чи адміністративної юрисдикції. Позикодавці всіма силами намагалися звертатися до адміністративного суду, обґрунтовуючи це тим, що є спір між кредитором та державним реєстратором і він має владний характер. Певний час такі спори розглядалися саме адміністративним судом, проте у січні 2022 року Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що така категорія спорів має розглядатися у порядку цивільного судочинства.
Переходячи до питання визначення предметної юрисдикції у сфері нерухомого майна (особливо знесення самочинного будівництва), лектор підкреслив, що за своєю природою це судовий процес. Причому до суду можуть звертатися як орган місцевого самоврядування чи Державна інспекція архітектури і містобудування (ДІАМ), так і фізична чи юридична особа, права якої цим самочинним будівництвом порушені. При цьому фізична особа має звертатися до суду загальної юрисдикції, юридична особа — до господарського суду, а орган місцевого самоврядування — як до адміністративного, так і до господарського суду. У свою чергу ДІАМ може звертатися лише до адміністративного суду.
Що стосується юрисдикції справ у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, то Микола Максимов наголосив слухачам Legal High School: Верховний Суд вважає, що ці питання потрібно вирішувати у судах загальної юрисдикції, оскільки йдеться про житлове законодавство.
