Права та гарантії діяльності арбітражних керуючих стали темою лекції Юліана Хорунжого, старшого партнера Ario Law Firm. Він розповів слухачам Legal High School про зміни, які відбуваються щодо прав та гарантій діяльності арбітражного керуючого після набуття чинності Кодексом України з процедур банкрутства. Останнім часом у професійній спільноті ведеться багато суперечок про новели Кодексу, до яких у першу чергу належать питання винагороди арбітражних керуючих, призначення арбітражного керуючого у справі про банкрутство та припинення його повноважень, здійснення заходів контролю.
У той же час, на його думку, значна кількість питань правового регулювання згідно з Кодексом (наприклад, участь у заходах контролю арбітражними керуючими, оскарження неправомірних дій Мін’юсту при проведенні перевірок арбітражними керуючими чи СРО в дисциплінарній комісії тощо) залишаються поза увагою спільноти, так само як і аналогічні повноваження є нереалізовані при чинній редакції Закону про банкрутство.
Лектор вважає, що зазначені положення залишаються нереалізованими через пасивність спільноти, небажання входити в публічне відстоювання власних прав з виникненням конфлікту з органом контролю, значну кількість самоврядних організацій та позицію державного органу з питань банкрутства, який не поспішав затвердити персональний склад «висококваліфікованих та досвідчених» арбітражних керуючих та визначити дієві механізми участі таких арбітражних керуючих у заходах контролю.
Таким чином, склалася ситуація, коли повноваження були надані, проте ними ніхто не користувався, що за такої ж позиції в майбутньому матиме аналогічні наслідки. У зв’язку з цим лектор сподівається, що створення єдиної СРО арбітражних керуючих за активної позиції все-таки змінить ситуацію у цій сфері та СРО зможе належним чином захищати інтереси своїх членів.
Крім цього, за словами лектора, у Кодексі залишилася «крива» редакція статті про участь у перевірках найбільш досвідчених та висококваліфікованих арбітражних керуючих, що разом із відсутністю критеріїв може залишити норму більше декларативною, аніж реальною до виконання, у разі якщо Мін’юст займе деструктивну позицію щодо залучення представників СРО до перевірок. Так само Кодекс не виправив положення про суб’єктний склад осіб, які мають право скаржитись на дії арбітражних керуючих (відповідні правки не були враховані парламентаріями), як наслідок, залишаться чинними норми, що позапланова перевірка проводиться на підставі звернення фізичних чи юридичних осіб, незалежно від того, є вони учасниками провадження у справі чи ні, що призводить до можливості тиску на арбітражного керуючого та порушення його прав. На думку лектора, цю ситуацію за наявності волі в змозі виправити Мін’юст у відповідному підзаконному акті шляхом окреслення кола скаржників, як це зроблено, наприклад, у процедурі виконавчого провадження. Також Кодекс «втратив» повноваження дисциплінарної комісії щодо перевірки фактів порушення прав арбітражних керуючих.
Говорячи про процедуру призначення нового арбітражного керуючого у справу після відсторонення попереднього, лектор зазначив, що відповідно до чинного Закону суд враховує думку комітету кредиторів, але призначає арбітражного керуючого на власний розсуд. Кодекс виходить з того, що суд має призначити того арбітражного керуючого, якого запропонував комітет кредиторів. Лектор послався на приклад Німеччини, де суддя призначає арбітражного керуючого на власний розсуд, що навіть у такій правовій країні призводить до певних зловживань, відтак від такої практики відмовляються через значні корупційні ризики.
Зазначене, на думку лектора, призведе до створення конкурентного ринку послуг арбітражних керуючих, що дозволить кредиторам обирати кандидатуру на підставі відкритих даних та репутації арбітражного керуючого.
У той же час до однієї з головних гарантій лектор відносить встановлення Кодексом гарантії оплати праці у вигляді авансування на депозит суду основної винагороди арбітражного керуючого під час ініціювання справи про банкрутство.
Підсумовуючи, лектор зазначив, що, надаючи оцінку тим чи іншим окремим положенням Кодексу, необхідно сприймати такі норми, не як окремі (точкові) зміни до чинного Закону, а враховувати, що Кодексом здійснюються комплексні зміни правового регулювання сфери банкрутства, у зв’язку з чим оцінка впливу таких окремих положень, яка здійснюється на чинній базі й досвіді застосування Закону, без прогнозування розвитку практики застосування Кодексу — не є релевантною.
