Андрій Євстігнєєв, член Центральної виборчої комісії, к.ю.н., доцент кафедри екологічного права юридичного факультету КНУ ім. Т. Шевченка, адвокат з 2006 року (діяльність зупинено), сертифікований експерт Національної асоціації адвокатів України, розповів слухачам Legal High School про застосування норм нового процесуального законодавства щодо договору правничої допомоги.
Лектор звернув увагу на розбіжність термінів у чинному законодавстві «правова» та «правнича» допомога і висловив переконання, що термінологічну розбіжність буде вирішено шляхом уніфікації. Він нагадав про розширення прав адвоката, зазначивши, що у новій редакції процесуальних кодексів, які набули чинності 2017 року, реалізація норм про витрати на професійну правничу допомогу вже отримала реальну практику, хоча ще є питання стосовно судового відшкодування таких витрат та їх розміру. Він переконаний, що з часом процедура буде відпрацьована судами. За словами лектора, абсолютно нормальною є ситуація, коли адвокат отримує винагороду за свою роботу, а сторона, що програла спор, компенсує ці витрати.
На думку Андрія Євстігнєєва, договір про надання правової допомоги може мати подвійну правову природу (залежно від предмета) — як договір про виконання робіт і як договір про надання послуг.
Правова природа договору про надання правової допомоги визначена Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», котрий зазначає наявність договору, проте не обумовлює його деталі, Цивільним кодексом України, в якому у розділі «Зобов’язальне право» викладені окремі договірні конструкції, а також у процесуальних кодексах, в яких містяться положення про правничу допомогу, де зазначені підстави для віднесення оплати таких послуг до судових витрат та передбачається можливість стягнення компенсації витрат адвоката, понесених у ході надання правничих послуг.
У процесуальних кодексах йдеться про адвоката як сторону, що надає правові послуги. Відтак, сторонами договору про надання правової допомоги може бути адвокат чи адвокатське об’єднання (бюро) і фізична/юридична особа, хоча є випадки, коли послуги надаються на користь третьої особи. У такому випадку, на думку лектора, можуть виникнути суттєві проблеми з відшкодуванням оплати послуг адвоката, котрі здійснюються стороною у справі.
Перелік істотних умов договору про надання правової допомоги чинним законодавством системно не визначається, тож лектор радить спиратися на норми Цивільного кодексу України, де визначаються істотні умови договору, та положення законодавства про адвокатуру і процесуального законодавства.
Виходячи з власної практики адвокатської діяльності, лектор визначив істотними умовами договору про надання правової допомоги такі: предмет договору (послуги, що надаються); сторони договору (з максимальною деталізацією); перелік послуг, що надаються, та робіт, що виконуються; строки і умови виконання послуг; ціна; умови розрахунку; спосіб фіксації виконання умов договору тощо (погоджені з огляду на особливості справи).
Щодо техніки підготовки договору, то, з досвіду лектора, у практикуючого адвоката має бути кілька зразків типових договорів. Залежно від специфіки роботи з клієнтом (окрема справа чи «абонентське» обслуговування), договори, зокрема, можуть бути рамковими та на надання конкретної допомоги. Договір має «походити» від адвоката, який може правильно сформулювати його положення, тим самим забезпечивши стягнення судових витрат з протилежної сторони спору. Лектор також радить детально прописати у договорі суть послуг, що надаються (номер справи, найменування юридичної особи — боржника, номер договору та інші важливі моменти), що значно збільшить вірогідність стягнення відповідних витрат судом.
Компенсація судових витрат на сьогодні здійснюється у судах трьох інстанцій (раніше була лише у першій інстанції). Лектор наголосив, що, на його думку, аби мати право на компенсацію витрат, вони повинні бути здійснені (сплачені) на момент ухвалення судового рішення. Підставою та доказом для підтвердження надання правничої допомоги може бути акт. Докази про надання послуг можуть бути подані і після ухвалення судового рішення, але про це потрібно зазначити у ході судового засідання (дебатів), про що зазначено у процесуальних кодексах. Якщо сторона спору, з якої стягується відшкодування судових витрат, заявить клопотання про їх зменшення, вона має надати докази неспівмірності суми заявлених витрат.
