Модуль «Робота з проблемною заборгованістю» LHS продовжує свою роботу. З лекцією «Розшук і повернення активів, виведених за кордон: інструменти англійського правосуддя» виступив Дмитро Шемелін, радник Asters.
Як зазначив лектор, основна проблема стягнення через іноземний суд (це може бути як стягнення боргу, так і позов щодо збитків тощо) — не подання обґрунтованого позову і навіть не отримання забезпечення, а кінцевий результат цього стягнення. Як показує практика, в кінцевому рахунку важливі не стільки підстави позову або арешту, скільки наявність відповідних для цілей стягнення активів. Саме можливість кінцевого стягнення повинна підказувати параметри судового спору, підстави позову і забезпечувальних заходів. Економічний сенс подачі позову надає тільки кінцеве стягнення.
За словами спікера, досить популярний підхід «вплутаємося в бій, а там подивимося»: пошук і арешт активів можна здійснювати одночасно з розглядом справи по суті. «Справді, такий підхід можливий, але якщо відповідач схильний до ухилення від судових наказів, схильний приховувати свої активи, може початися гонка, де він матиме перевагу — адже він, на відміну від позивача, добре знає, де що лежить. У результаті виникає проблема провокування боржника на захисні дії», — коментує пан Шемелін. Поспішність у подібних справах призведе тільки до невиправданих витрат.
Перший крок ідеальної стратегії стягнення за кордоном — визначення відповідного для стягнення активу. Параметри «відповідного» активу — це в першу чергу не його вартість, а юрисдикція, в якій він знаходиться. Виходячи з практики, ідеальними є активи, які знаходяться в західних юрисдикціях з хорошим рівнем судової системи і верховенства права. Друга за важливістю — якість активу, підкреслив Дмитро Шемелін, його ліквідність. Ліквідність важлива для того, щоб розуміти, наскільки швидко застаріває отримана інформація про стан активу. Тільки на третьому місці стоїть вартість активу — при цьому важлива не «об’єктивна» економічна вартість, а яка вартість може бути реалізована в рамках обраної «підходящої» юрисдикції. Акції кіпрських холдингів, усі реальні активи яких перебувають в Україні, — приклад не надто вдалого з цієї точки зору активу.
Розкриття інформації (disclosure) зазвичай дається в рамках наказу про арешт, але не варто цілком на неї розраховувати. Якщо у позивача заздалегідь немає розуміння, які і де активи арештуються, саме по собі disclosure дасть йому дуже мало.
Треба завжди пам’ятати, що в сучасних умовах заховати акти набагато простіше, ніж знайти їх. Саме тому дуже важливими є раптовість і хороша підготовка, впевнений Дмитро Шемелін.
