Про державно-приватне партнерство (ДПП) у сфері енергетики, а також поширені правові моделі взаємодії держави та приватного капіталу розповів Андрій Москалик, радник київського офісу Baker McKenzie. Він нагадав про базове нормативне регулювання у сфері ДПП, розділивши його на інституційне (Закони «Про державно-приватне партнерство», «Про концесію», «Про угоди про розподіл продукції») та галузеве, що має враховуватися залежно від конкретної сфери енергетики.
Лектор сконцентрував увагу слухачів Legal High School на практичних аспектах застосування ДПП та напрацюваннях у результаті взаємодії з інвесторами у цій сфері. Говорячи про енергетичні проєкти, які доцільно реалізовувати саме у формі ДПП, Андрій Москалик виділив та проаналізував чотири їх категорії: проєкти, що потребують взаємодії на найвищому рівні (якщо масштаб та складність проєкту вимагає партнерства саме з Державою); проєкти, які вимагають особливих правил гри (проєкт неможливо реалізувати швидко, тож вимагаються гарантії довгострокової стабільності правил гри); капіталомісткі проєкти (значна сума інвестицій з тривалим періодом окупності); проєкти, які вимагають арбітра за кордоном (коли інвестор не готовий, щоб спори проти державних органів розглядалися самою ж Державою).
Спікер зазначив, що не будь-який проєкт між державою та приватним інвестором може бути у формі ДПП, а лише той, що відповідає таким умовам: він спрямований на розвиток державної або комунальної інфраструктури (передбачає надання прав управління, придбання або створення об’єктів ДПП з подальшим управлінням, за умови прийняття приватним партнером інвестиційних зобов’язань); має довготривалий характер (термін реалізації 5–50 років); передбачає розподіл ризиків (передача приватному партнеру частини ризиків у процесі здійснення ДПП); передбачає внесення приватним партнером інвестицій в об’єкти партнерства із джерел, які не заборонені законодавством.
Говорячи про правові форми взаємодії в межах ДПП, Андрій Москалик виділив концесію, управління майном, спільну діяльність та змішаний договір. Детально проаналізувавши особливості такої форми співпраці держави та інвестора, як угода про розподіл продукції (УРП), лектор зазначив, що хоча ДПП та УРП регулюються окремими законами та мають різний правовий режим, однак економічно та організаційно УРП залишається найпоширенішою формою ДПП у сфері енергетики, що наразі запроваджується в Україні. При цьому він детально проаналізував елементи договірної структури ДПП та УРП.
За словами лектора, суб’єктами відносин у сфері ДПП є орган управління (державний партнер; підприємство на стороні державного партнера; державні органи, задіяні в погодженні проєкту; приватний партнер; кредитор (банк). Крім того, він проаналізував переваги від участі в ДПП кожної зі сторін, а також причини недостатньої успішності ДПП в енергетиці, висловивши своє бачення можливих шляхів поліпшення існуючої ситуації з ДПП в Україні.
