Нюанси застосування забезпечувальних заходів у господарському процесі слухачам Школи судової практики Legal High School пояснив Олександр Петриченко, директор юридичного департаменту ГК «Нові Продукти».
За словами лектора, оновлення процесуального законодавства досить позитивно вплинуло на регламентацію інституту забезпечення позовних вимог. У попередній редакції не було встановлено, на яких підставах і в які строки застосовуються заходи забезпечення позову, тобто можна говорити про розмитість та нечіткість умов їх застосування, що створювало ґрунт для зловживання з боку суддівського корпусу своїм суб’єктивізмом та правом давати оцінку можливості застосування таких заходів. Також досить важко було пояснити суду власне необхідність застосування відповідних заходів, передбачених статтею 67 попередньої редакції Господарського процесуального кодексу (ГПК) України.
Нова редакція цього Кодексу значно розширила можливості застосування забезпечувальних заходів. Якщо раніше було встановлено вичерпний їх перелік, то сьогодні в пункті 4 вже нової статті 138 ГПК України зазначено, що суд може використовувати також інші заходи, необхідні для забезпечення ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав та інтересів, якщо такий захист або поновлення не забезпечуються заходами, зазначеними у законодавстві.
Олександр Петриченко запевнив, що тепер забезпечення може бути застосоване тільки за ініціативою сторони. Лектор вважає позитивним виключення ініціативи суду щодо застосування забезпечувальних заходів, адже сторона, яка подає таку вимогу, має бути зацікавлена у правильному вирішенні справи. Сьогодні на стороні процесу лежить повна відповідальність та можливість доведення необхідності застосування цих забезпечувальних заходів.
Провівши порівняльний аналіз статті 67 попередньої редакції та статті 138 нової редакції ГПК України, пан Петриченко зробив висновок про те, що в останній регламентація інституту забезпечення позову значно розширена та деталізована. До прикладу, крім заборони відповідачеві вчиняти певні дії, з’явилась норма про обов’язок вчинення певних дій з боку відповідача. Також додано можливість суду застосовувати кілька заходів забезпечення позову та розширено уточнюючі ситуації щодо корпоративних відносин.
Досить суттєвим моментом, що припинив зловживання з боку сторін, на думку лектора, є заборона вжиття забезпечувальних заходів, що є тотожними позовним вимогам. Новим для господарського процесу став уже давно існуючий у цивільному процесуальному праві обов’язок позивача при подачі заяви про забезпечення своїх вимог вказувати власну позицію щодо можливості зустрічного забезпечення з боку відповідача.
Лектор відзначив, що на сьогодні кожен, хто пропонуватиме такі заходи щодо забезпечення позовних вимог, як, наприклад, арешт майна, арешт корпоративних прав, арешт грошових коштів на рахунках тощо, повинен розуміти, що суд може вимагати застосування зустрічного забезпечення таких позовних вимог різними способами.
Олександр Петриченко звернув увагу на судову практику, на якій ґрунтуються вимоги щодо забезпечення позову. Це — постанова Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» від 26 грудня 2011 року №16, інформаційний лист «Про деякі питання практики забезпечення позову» від 12 грудня 2006 року №01-8/2776. Було відзначено також, що Європейський суд з прав людини визнає попередні забезпечувальні заходи як елемент реалізації права на суд (рішення англійського суду у справі «Lock plc v.Beswick» (1989 рік).
