Модуль «Нове у цивільному процесі» блоку «Цивільне судочинство» у Legal High School стартував з лекції на тему «Позиції Великої Палати Верховного Суду щодо розмежування справ цивільної юрисдикції» судді Великої Палати Верховного Суду Олега Ткачука.
На початку лекції суддя нагадав положення Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які дають право Верховному Суду переглядати справи в касаційному порядку і нарівні з іншими питаннями, вирішувати питання юрисдикційності тієї чи іншої справи, оскільки процесуальними кодексами визначено, що справа підлягає перегляду Великою Палатою Верховного Суду у тому разі, якщо учасник справи оскаржує судове рішення з підстав порушення правил предметної чи суб’єктної юрисдикції. При цьому лектор вказав на норми Цивільного процесуального кодексу України, які унеможливлюють перегляд справи ВП ВС.
Олег Ткачук зазначив, що юрисдикційні конфлікти досі мають значну частку серед справ, які розглядає Велика Палата Верховного Суду, хоча до внесення змін до законодавства відсоток справ був ще вищий. Для порівняння він навів статистичні дані, відповідно до яких у 2018 році ВП ВС розглянула 863 справи з питань порушення судами першої та апеляційної інстанцій правил юрисдикційності спору, що становило 83% від загальної кількості розглянутих справ. У 2019-му було розглянуто 1358 таких справ, або 94%. За час роботи сформульовано понад 350 висновків щодо юрисдикційності спорів.
За словами лектора, ВП ВС задумувалася як орган, який зупинив би «війну юрисдикцій» та перешкоджання випадків позбавлення особи належного судового захисту. Адже до 15 грудня 2017 року були непоодинокі випадки, коли особа зверталася до цивільної, господарської та адміністративної юрисдикції і в усіх цих юрисдикціях отримувала відмову у відкритті провадження, тож єдиним виходом було звертання до Європейського суду з прав людини зі скаргою на відсутність належного судового захисту в національних судах.
Лектор зазначив: ВП ВС у своїх постановах неодноразово вказувала на те, що юрисдикція — це інститут права, який повинен розмежовувати компетенцію як різних ланок судової системи, так і різних видів судочинства. Правила визначення юрисдикції відповідної справи встановлено процесуальними законами, якими регламентовано предметну та суб’єктну юрисдикції справ. При цьому він наголосив, що суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, сімейних, трудових, житлових та інших правовідносин, крім справ, які розглядаються в порядку іншого судочинства. Звідси він зробив висновок, що цивільні суди не мають чітко визначеної юрисдикції та розглядають справи про порушені, невизнані або оспорювані права, свободи чи інтереси, що виникають з усього розмаїття цивільних справ.
Критеріями відмежування справ цивільної юрисдикції від інших, на думку Олега Ткачука, є, по-перше, наявність у них спору про право цивільне, а по-друге — суб’єктивний склад такого спору, однією із сторін якого, як правило, є фізична особа. Натомість юрисдикція адміністративних чи господарських судів спрощено має такий вигляд: у перших є повноваження вирішувати публічно-правові спори, а у других — спори, що виникають при здійсненні господарської діяльності.
Суддя зазначив, що ВП ВС неодноразово у своїх висновках вказувала критерії розмежування судової юрисдикції. Такими критеріями, на думку ВП, є передбачені законом умови, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, як-то суб’єктивний склад правовідносин, предмет спору, характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, такими критеріями може бути пряма вказівка у законі на вид судочинства, в якому розглядається вказана категорія справ.
