У рамках модуля Legal High School «Захист на стадії відбування покарання» керуючий партнер GRAСERS Сергій Лисенко прочитав лекцію «Право засудженого до довічного позбавлення волі на перегляд вироку: вітчизняне законодавство проти практики ЄСПЛ. Позиція Верховного Суду». Зокрема, лектор зауважив, що покарання у виді довічного позбавлення волі українські суди застосовують досить рідко. Більше того, законодавець передбачив, що цю виключну міру покарання можна застосувати лише за особливих обставин.
«Довічне позбавлення волі — це найсуворіше покарання у кримінальному праві України. Цей вид покарання передбачено в альтернативі з позбавленням волі на певний строк і за обмежене коло особливо тяжких злочинів», — підкреслив Сергій Лисенко.
Чинний на сьогодні Кримінальний кодекс України, зокрема у статті 51, передбачає види покарання за кримінальні злочини, і одним з яких є довічне позбавлення волі як окремий вид покарання — безстрокове покарання.
Також лектор звернув увагу на правову позицію, викладену у постанові Верховного Суду України від 12 вересня 2011 року у справі №5-16кс11, відповідно до якої покарання у виді довічного позбавлення волі не належить до строкових покарань і відповідно до нього не можна застосовувати строкові критерії.
За словами Сергія Лисенка, довічне позбавлення волі призначається за вчинення особливо тяжких злочинів і застосовується лише у випадках, спеціально передбачених Кримінальним кодексом України, якщо суд не знайде можливим застосувати покарання у виді позбавлення волі на певний строк. Метою і виправданням вироку із застосуванням такого покарання, відповідно до параграфа 58 Мінімальних стандартних правил ООН, є захист суспільства і попередження скоєння в майбутньому жорстких злочинів.
Лектор відзначив, що КК України не передбачає підстав та умов застосування умовно-дострокового звільнення від відбування покарання у виді довічного позбавлення волі. Чинним кримінальним законодавством передбачена заміна судом такого виду покарання лише в порядку статті 87 КК України, тобто шляхом помилування засудженого. При цьому клопотання про помилування може подати засуджений, який відбув не менш ніж 20 років призначеного йому покарання.
Лектор підкреслив, що можливість такої заміни в повній мірі відповідає вимогам Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентній практиці Європейського суду з прав людини, який свого часу у справі «Пєтухов проти України» визнав, що довічне позбавлення волі засудженого без гарантування йому права перегляду вироку в частині скорочення строку відбування покарання та перспективи можливого звільнення суперечить статті 3 Конвенції. Також Сергій Лисенко навів інші рішення ЄСПЛ, в яких суд вказував на необхідність забезпечення державами можливості заміни довічного позбавлення волі на більш м’яке покарання.
За словами лектора, в національному законодавстві України немає механізму перегляду довічних вироків і на сьогодні є тільки інститут президентського помилування. Він також розповів про особливості подання до Офісу Президента України клопотань про помилування та виконання відповідних указів.
Сергій Лисенко зауважив, що до довічного позбавлення волі не можуть бути засуджені:
— особи, які вчинили злочин у віці до 18 років;
— особи у віці понад 65 років;
— жінки, які були у стані вагітності під час вчинення злочину або на момент постановлення вироку.
