Наталія Блажівська, суддя ВАСУ, доцент кафедри адвокатської майстерності та міжнародної судової практики Академії адвокатури України, на своїй лекції представила слухачам LHS ряд кейсів щодо захисту прав власності, розглянутих Страсбурзьким судом.
Пані Блажівська підкреслила, що стаття 1 Першого протоколу важлива для адміністративної сфери, а також має велику вагу для розвитку судової справи. Ця стаття має певні особливості: стосується «кожного», тобто фізичної особи та недержавних юридичних осіб, і передбачає «мирне володіння» майном. Крім того, за словами лектора, фізична особа може розраховувати на захист своїх майнових прав незалежно від того, отримані ці права особою як приватною або у зв’язку з виконанням публічних повноважень (справа «Колишній король Греції та інші проти Греції»).
Лектор розповіла, що поняття «власність», згідно з частиною 1 статті 1 Першого протоколу, не обмежується власністю на фізичні речі і не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві. «Борги, що становлять майно, також можуть розглядатися як «майнові права», тобто як «власність», — пояснила пані Блажівська. За її словами, визначальним критерієм для оцінки майна є економічна цінність, інакше кажучи, його грошова оцінка. «Європейський суд з прав людини не захищає майбутні права», — підкреслила лектор.
Також Наталія Блажівська розповіла, що є втручанням у право власності з боку держави. Важливим аспектом застосування законодавства про захист права власності є допустимі межі втручання держави в права власника. Показовими є справи «Пердіаго проти Португалії» та «Антріш проти Франції».
«Як свідчить практика ЄСПЛ, найчастіше втручання в право власності відбувається з боку державних органів шляхом прийняття законодавчих актів або при винесенні рішень судами», — відзначила лектор. При цьому статтею 1 Першого протоколу заборонено будь-яке невиправдане втручання державних органів.
Прикладами порушення законності такого втручання є позбавлення майна всупереч чіткому закону (рішення у справі «Андрій Руденко проти України»), невмотивованість рішення, яке призвело до позбавлення майна (рішення у справі «Серявін та інші проти України»), стягнення коштів на підставі нечіткого закону (рішення у справі «Щоткін проти України») та інші порушення.
Пані Блажівська також зазначила, що втручання у право власності є допустимим, якщо переслідує легітимну мету в громадських інтересах (рішення у справі «Суханов та Ільченко проти України»).
Крім того, за словами спікера, має бути справедливий баланс між вимогами загального інтересу суспільства та вимогами захисту основоположних прав людини (рішення у справі «Україна-Тюмень проти України»).
