У рамках школи кримінального провадження LHS з темою «Стратегія визначення порядку дослідження доказів» виступила Анастасія Гурська, партнер АО «Клочков і Партнери».
Ефективність захисту значною мірою залежить від порядку дослідження доказів. Незважаючи на це, Кримінальний процесуальний кодекс України такому важливому питанню приділяє лише одну статтю, а саме — 349 «Визначення обсягу доказів, що підлягають дослідженню, та порядку їх дослідження».
Виходячи з цього, лектор звернула увагу на проблеми застосування статті 349 КПК України, які полягають у відсутності належного законодавчого або доктринального тлумачення порядку застосування даної норми, що призводить до розбіжності поглядів і підходів до її виконання. Так, щодо порушення порядку визначення обсягу доказів лектор навела такі можливі ситуації. Наприклад, коли сторона обвинувачення при вирішенні питання про обсяг доказів та порядок їх дослідження не вказує на наявні конкретні докази (протоколи слідчих дій, документи, речові докази або висновки експертів) для обґрунтування запропонованого ним порядку дослідження доказів, як аргументи для такої відмови у більшості випадків виступають посилання на те, що прокурор має право взагалі цього не робити. В іншому випадку представник державного обвинувачення обмежується тільки загальними фразами (наприклад, «прошу дослідити докази в повному обсязі, починаючи з допиту обвинуваченого», при цьому не уточнюючи, які саме докази треба досліджувати, а намагаючись приєднати всі томи матеріалів кримінального провадження). У результаті таких дій прокурора суд позбавляється можливості визначити конкретний обсяг доказів, які будуть досліджуватися, та відповідно, не розуміючи повноцінно весь обсяг доказів, їх кількості та місцезнаходження, не може належним чином визначити порядок їх дослідження. «Суди замість з’ясування безпосередньо переліку доказів, який необхідно дослідити, узагальнюють обсяг і порядок дослідження доказів, просто вказуючи їх види: «допит свідків», «письмові докази», «речові докази» тощо, а це унеможливлює реалізацію прав обвинуваченого, зокрема права на справедливий суд, адже таке узагальнення звужує гарантовані статтею 6 Конвенції та статтями 84—90, пунктом 12 статті 290 КПК України права сторін», — поділилася особистим досвідом спікер.
Для належного захисту Анастасія Гурська порекомендувала слухачам визначати такий порядок дослідження доказів. На самому початку досліджувати письмові матеріали справи, потім проводити допит потерпілого, свідків і в самому кінці допит обвинуваченого. Такий порядок є найбільш оптимальним з точки зору не тільки ефективності захисту, але й з точки зору розгляду справи судом. Зазначене обумовлене ще й тим, що за наявності досліджених доказів, допитаних свідків у сторони захисту буде можливість підготувати стратегію для допиту обвинуваченого. Більше того, після дослідження письмових доказів суд матиме повну інформацію про обставини справи, що дасть змогу належним чином провести допит свідків і обвинуваченого. Але іноді конструкцію доцільно змінювати, наприклад при розгляді справ про корупційні правопорушення іноді ліпше на початку допитувати заявника та свідка, а потім досліджувати документи.
Щодо недопустимості доказів, лектор зазначила, що внаслідок відсутності чітко визначеного переліку доказів, які будуть досліджуватися, сторона захисту позбавляється можливості реалізувати своє право на розгляд судом питання про так звані очевидно недопустимі докази, яке може бути вирішене, у тому числі, і на стадії приєднання доказів. У таких випадках пані Гурська рекомендує вимагати від сторони обвинувачення надати реєстр доказів, які долучатимуться до матеріалів справи. Утім, такий список доказів адвокат має вимагати завжди. У цьому випадку лектор порадила посилатися на частину 12 статті 290 КПК України, в якій зазначається: «Якщо сторона кримінального провадження не здійснить відкриття матеріалів відповідно до положень цієї статті, суд не має права допустити відомості, що містяться в них, як докази», і на необхідність перевірки сторони захисту, чи справді їй відкривалися матеріали.
Лектор також розповіла, якою з цього приводу є практика ЄСПЛ: «Рівність сторін передбачає, що кожній стороні повинна бути надана можливість представляти справу і докази в умовах, не суттєво гірших за умови опонента: «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands» («Домбі Бегеер Б.В. проти Нідерландів»), параграф 33. Отже, не може бути таємницею, якими доказами сторони мають намір доводити свою позицію».
Анастасія Гурська звернула увагу і на недоцільність надання доказів «без обмежень», чим часто зловживають прокурори. З цього приводу КПК України чітко визначає, що до матеріалів кримінальної справи суд долучає надані сторонами документи та інші матеріали, що мають значення для цього кримінального провадження (частина 1 статті 317 КПК України). «Незважаючи на це, бувають випадки, коли сторона обвинувачення намагається долучити до матеріалів кримінальної справи абсолютно всі матеріали кримінального провадження, не визначаючи доказову значимість кожного з долучених документів, що призводить до перенасичення матеріалів справи значним обсягом доказів, які не мають жодного доказового значення», — резюмувала Анастасія Гурська.
