Юлія Черних, арбітр МКАС при ТПП України, партнер ЮК ARBITRADE, розповіла слухачам Школи судової практики Legal High School про застосування Віденської конвенції ООН «Про договори міжнародної купівлі-продажу товарів» 1980 року у практиці МКАС при ТПП України.
Більшість спорів (до 90%) виникають з договорів міжнародної купівлі-продажу товарів (продукції). Віденська конвенція регулює спори, що випливають з договору купівлі продажу. Комерційне підприємство сторін на момент укладання договору купівлі-продажу повинно знаходитися в різних державах. Держави (обидві або одна), в яких знаходяться комерційні підприємства сторін, повинні бути учасницями Віденської конвенції (згідно з нормами міжнародного приватного права застосовується право держави-члена Віденської конвенції). Важливо, щоб сторони не виключили застосування Віденської конвенції.
Договори купівлі-продажу, до яких Віденська конвенція не застосовується: продаж з аукціону; продаж товарів, придбаних для особистого, сімейного чи домашнього використання; продаж у порядку виконавчого провадження чи іншим чином згідно із законом; продаж суден водного і повітряного транспорту; продаж фондових паперів, акцій, забезпечувальних паперів, оборотних документів та грошей; продаж електроенергії.
Під дію Віденської конвенції не підпадає: дійсність самого договору, будь-якого його положення чи будь-якого звичаю, наслідки, які може мати договір щодо права власності на проданий товар, а також відповідальність продавця за пошкодження здоров’я чи смерть будь-якої особи. Аналіз положень Конвенції свідчить про те, що вона також не регулює відступлення права вимоги і переведення боргу, позовну давність, представництво сторін і зарахування зустрічних вимог.
Вимоги до форми договору встановлюються Віденською конвенцією, але варто пам’ятати, що багато країн внесли свої застереження. Тому лектор радить звертати увагу спочатку саме на ці застереження держав – сторін Конвенції.
Юлія Черних констатувала: питання розірвання договору врегульовано у Віденській конвенції дуже детально. Договір може бути розірваний як на вимогу покупця (якщо невиконання продавцем будь-якого з його зобов’язань за договором або за Конвенцією є істотним порушенням договору; у разі непоставки, якщо продавець не постачає товар протягом додаткового строку або заявляє, що він не здійснить поставки протягом установленого таким чином строку), так і продавця (ті ж вимоги, проте навпаки).
Віденська конвенція встановлює загальні правила компенсації збитків, які застосовуються при будь-яких порушеннях, і регулює відшкодування збитків при розірвані договору. Цікавим тут є наявність обов’язку вживати заходів для зменшення розміру збитків (mitigation of loss).
