Міжнародним досвідом арбітражного управління поділилися зі слухачами Lеgal High School Роже Аніель, суддя з питань банкрутства у відставці (Франція), член дисциплінарної та кваліфікаційної комісій арбітражних керуючих, міжнародний експерт проекту ЄС «ПРАВО-Justice», та Валентина Кудер, адвокат (Франція), член Національної ради адвокатів Франції, експерт з питань банкрутства ради адвокатів.
За словами французьких лекторів, як такого єдиного законодавства про банкрутство у Франції немає, хоча є ряд нормативних документів, які обумовлюють поведінку банкрута, та процедури, пов’язані з банкрутством. У Франції використовується термін «юридична особа, що перебуває в скрутному становищі», — це особа, яка не може виконати свої фінансові зобов’язання в умовах, що склалися. У разі настання важкого фінансового становища керівник підприємства може вдатися до процедури, що допоможе вийти зі скрути.
Створено можливість прийняття заходів профілактики, щоб уникнути можливого банкрутства. Є превентивні процедури двох видів: перший — аd hoc, тобто залучення фахівців для проведення переговорів з кредиторами з метою знаходження виходу зі скрути. Другий тип процедури — примирення із залученням спеціально призначеної особи (арбітражного керуючого), яке триває до чотирьох місяців і ще місяць дається на формалізацію рішення.
Є і третій різновид процедури — гарантійна процедура, яка застосовується у випадках, коли підприємство знаходиться на межі банкрутства. У цьому випадку не призначається арбітражний керуючий, хоча у разі, якщо підприємство велике, він може бути призначений у допомогу. Завдання цих процедур — не допустити банкрутства підприємства та реорганізувати його таким чином, щоб воно в подальшому могло розрахуватися з боргами.
Якщо фінансові труднощі вже мають місце, застосовують зовнішнє управління (санацію) або ліквідацію юридичної особи. У рамках санації призначається арбітражний керуючий та представник кредиторів, які затверджуються судом. Після цього настає період спостереження, коли призначені особи спостерігають за діяльністю підприємства, а борги, які існували на час санації, заморожуються. За результатами спостереження боржник повинен представити план реорганізації, який забезпечить можливість розрахуватися з боргами протягом не більш ніж 10 років.
Іншим варіантом, коли борг погасити неможливо, є продаж (не ліквідація) підприємства, кошти від якого розподіляються між кредиторами. Коли боргів занадто багато, видається судовий наказ про початок процедури ліквідації. Якщо призначено ліквідацію, то призначають і ліквідатора, який продає майно, а виручені кошти розподіляє між кредиторами.
Складним у цій процедурі є встановлення балансу інтересів кредиторів і боржників. «У Франції при вирішенні таких справ максимально намагаються зберегти підприємство і робочі місця, але інтереси кредиторів також не залишаються без уваги», — підкреслила Валентина Кудер.
Ініціювати процедуру банкрутства можуть самі боржники, які повинні протягом 45 днів звернутися до суду. Іншим суб’єктом ініціативи банкрутства можуть стати кредитори або працівники компанії, які повинні довести, що боржник не в змозі розрахуватися з кредиторами. Якщо ніхто з перерахованих суб’єктів не ініціював банкрутство, це може зробити прокуратура.
Після початку процедури банкрутства боржник повинен скласти перелік кредиторів та подати його арбітражному керуючому. Цей список передається і кредиторам, які повинні підтвердити точність відомостей і протягом двох місяців заявити про свої вимоги через суд. Після цього боржник ознайомлюється з поправками кредиторів, щоб переконатися в справедливості вимог і правильності суми боргу.
Після того, як дотримано всіх формальностей, документи передаються до суду, який призначає суддю ad hoc, котрий стежить за правильністю процедури банкрутства. Суд може виступити з пропозицією про затвердження плану санації або ліквідації — залежно від ситуації. Погашення заборгованості перед кредиторами чітко прописане в Господарському кодексі і першочергове право на це мають працівники підприємства, потім — державні органи, за ними — забезпечені кредитори і тільки потім — всі інші. Якщо йдеться про продаж компанії-банкрута, то вони часто не отримують нічого.
На керівника підприємства-банкрута можуть накладатися певні санкції, які зазвичай не застосовуються у разі банкрутства через надзвичайні обставини. Відповідальність керівника може бути цивільна — фінансові санкції — або кримінальна. Кримінальна відповідальність керівника настає за ініціативою прокурора або постраждалих кредиторів, якщо, наприклад, керівник використовував кошти підприємства в особистих цілях, ініціював фіктивне банкрутство або свідомо довів підприємство до банкрутства.
