Про особливості захисту інтересів забезпечених кредиторів при реалізації майна боржника слухачам LHS розповів Андрій Джура, заступник директора департаменту, начальник управління правового забезпечення департаменту проблемних активів ПАТ «ПУМБ».
Лектор порівняв статус забезпеченого кредитора, передбачений редакцією Закону до 19 січня 2013 року, зі статусом, зазначеним у чинній редакції Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (Закон) та в проекті Кодексу. Зокрема, в попередній редакції не містилося визначення забезпеченого кредитора, йшлося тільки про кредитора, вимоги якого забезпечені заставою. Чинний Закон уточнює, що забезпечені кредитори — це кредитори, вимоги яких забезпечені заставою майна боржника (майнового поручителя). Більш широке поняття забезпеченого кредитора передбачає проект Кодексу: забезпечені кредитори — кредитори, вимоги яких до боржника забезпечені заставою майна боржника і/або майнового поручителя, а також кредитори, вимоги яких до інших осіб забезпечені заставою майна боржника. Щоб кредитор міг брати участь у процедурі банкрутства, йому необхідно заявити вимоги. На відміну від норм старої редакції Закону, зараз забезпечені кредитори зобов’язані подати заяву щодо грошових вимог до боржника в ході провадження у справі про банкрутство лише в частині вимог, які є незабезпеченими, або за умови відмови від забезпечення. Раніше подача заяв, що містять такі вимоги, була правом, а не обов’язком.
Що стосується функцій розпорядника майном, то, відповідно до Закону, він зобов’язаний внести до реєстру вимоги кредиторів, забезпечені заставою майна боржника, за їхніми заявами. У свою чергу, проект Кодексу зобов’язує розпорядника майна лише повідомляти господарський суд про вимоги кредиторів, які забезпечені заставою майна боржника.
Лектор розповів слухачам і про позитивну практику Верховного Суду.
Так, з приводу позовної давності Верховний Суд заявив, що Закон не передбачає такої підстави для припинення застави, як сплив позовної давності. Отже, за загальним правилом ГК України після закінчення позовної давності, навіть за наявності рішення суду про відмову в позові на підставі пропуску позовної давності, зобов’язання не припиняються (постанова ВС від 15 серпня 2018 року №907/619/15).
Позиція Верховного Суду щодо розміру вимог забезпеченого кредитора зводиться до такого: оцінка предмета забезпечення (майна) на момент укладення договору поруки (іпотеки) не впливає на визначення розміру забезпечувального зобов’язання. Обсяг задоволення таких вимог безпосередньо залежить від фактичної вартості предмета майнового поручительства, яка може бути встановлена тільки при його реалізації в ліквідаційній процедурі відповідно до вимог Закону.
Також Верховний Суд у постанові Великої Палати від 15 травня 2018 року №902/492/17 визначив, що забезпеченими зобов’язаннями є всі вимоги кредитора, які існують за основним зобов’язанням (договором), є дійсними на момент визнання вимог і можуть бути задоволені за рахунок майна банкрута, що виступає предметом забезпечення відповідно до умов забезпечувального договору і чинного законодавства. Лектор вважає, що така позиція дещо обмежує права кредиторів у справах про банкрутство, оскільки позбавляє права голосу на комітеті кредиторів і зборах кредиторів, а отже, і можливості впливати на важливі процедурні рішення (призначення ліквідатора, затвердження його звітів, визначення лотів при виставленні майна на торги тощо).
Говорячи про переваги і недоліки статусу забезпеченого кредитора, лектор назвав такі обмеження для забезпечених кредиторів. Так, відповідно до Закону, господарський суд відмовляє у прийнятті заяви про відкриття провадження, якщо вимоги кредитора повністю забезпечені заставою майна боржника (частина 1 статті 14). Також суд відмовляє у відкритті провадження (проваджень) у справі про банкрутство, якщо вимоги кредитора повністю забезпечені майном боржника. Перевагою статусу забезпеченого кредитора є те, що процедура санації боржника до відкриття провадження (проваджень) у справі про банкрутство може бути введена тільки за наявності плану санації, узгодженого в письмовій формі всіма забезпеченими кредиторами. Також потрібна згода всіх забезпечених кредиторів на затвердження мирової угоди та плану санації в процедурі банкрутства.
Що стосується інших спірних питань, що виникають у процедурі банкрутства і пов’язаних зі статусом забезпеченого кредитора, то лектор висловив сподівання на їх швидке вирішення завдяки прийняттю Кодексу з процедур банкрутства, у тому числі з урахуванням пропозицій банківської спільноти.
