Види зловживання правами в судовому процесі та процесуальні можливості протидії процесуальним диверсіям — тема лекції Алли Лесько, судді Касаційного цивільного суду у складі ВС у відставці. Вона підкреслила, що особливо ганебними є процесуальні диверсії в цивільному судочинстві, покликання якого — захист прав та інтересів громадянина, а також відзначила позитивні зміни у процесуальному законодавстві, які дозволяють протистояти таким зловживанням. Суддя повинен мати дієві, чітко визначені процесуальним законодавством важелі впливу для швидкого і якісного розгляду справи, наголосила Алла Лесько.
Зловживання правом є побічним явищем власне права, підкреслила лектор і зазначила про те, що інколи важко відрізнити зловживання від використання процесуального права, оскільки за формою зловживання правом може відповідати вимогам закону, однак при цьому суперечити завданням цивільного судочинства — справедливому, неупередженому та своєчасному розгляду цивільних справ з метою ефективного захисту прав особи. І саме на суддю покладається розмежування правомірної поведінки та зловживання.
Завданням цивільного судочинства є захист прав та інтересів особи, тож, на думку лектора, дії, що суперечать цій меті, можуть бути визнані зловживанням процесуальними правами, яким треба протидіяти. Проте вона радить відрізняти свідоме зловживання від зловживання через незнання, підкріпивши цю тезу прикладами зі своєї судової практики.
Безпідставні звернення, що відволікають суд від вирішення основного питання на питання другорядні, караються в усьому світі, наголосила Алла Лесько. За її словами, процесуальні диверсії шкодять самому правосуддю, інтересам суспільства та особі, проти якої спрямовані аж до заподіяння матеріальних збитків. Лектор підкреслила, що норми чинного процесуального кодексу зобов’язують суд вживати заходів для запобігання зловживанню процесуальними правами. Принагідно вона послалася на практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що на національні судові органи покладається обов’язок сприяти швидкому розгляду справи і він повинен застосовувати наявні у законодавстві механізми для забезпечення присутності особи в суді (наприклад, накладаючи штраф на порушника), а не просто відкладати розгляд справи.
Коли йдеться про процесуальну диверсію, поведінка порушника має процесуальну форму у вигляді заяв чи клопотань, і тут для суду й адвоката протилежної сторони виникають трудності у розпізнаванні дій, які мають зовні правильну форму. Лектор радить підходити до оцінки дій сторони з точки зору досягнення мети і завдань цивільного судочинства, якщо дії не спрямовані на досягнення цієї мети, вони можуть бути оцінені як зловживання процесуальними правами — «процесуальні диверсії»
Спікер звернула увагу слухачів спецкурсу на те, що перелік ознак зловживання процесуальними правами, визначених ЦПК України, не є вичерпним, тож суд може визначити зловживанням будь-які дії, що не служать досягненню мети судочинства. На сьогодні штраф за процесуальне зловживання складає від 0,3 до 3 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, а у разі повторних випадків — до 10 прожиткових мінімумів. При цьому суд може стягнути штраф як із заявника, так і з його представника, але ухвалу про накладення штрафу можна оскаржити. За словами лектора, у разі визнання судом ознак зловживання процесуальними правами суд може навіть залишити позов без розгляду.
Принагідно Алла Лесько проаналізувала затягування розгляду справ учасниками процесу, які можуть використовуватися та мають ознаки «процесуальної диверсії». Так само, на думку лектора, може служити як протидія процесуальним зловживанням право суду зобов’язати учасника справи, який заявив клопотання про виклик свідка, призначення експертизи, попередньо (авансом) оплатити витрати, пов’язані з відповідною процесуальною дією. У разі коли клопотання про призначення експертизи є лише приводом затягування справи і сторона не внесе у визначений судом строк відповідних сум, суд вправі відхилити таке клопотання.
