Про реалізацію права затриманої особи на негайне представлення перед компетентним судом та співвідношення положень Конституції України, КПК України та частини 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод йшлося у рамках лекції в Legal High School Олександра Дульського, керуючого партнера АО «Войченко і Дульський». Він нагадав, що відповідно до статті 29 Конституції України кожен затриманий має право у будь-який час оскаржити в суді своє затримання та перевірити його законність. Окрім того, відповідно до статті 55 Конституції України будь-хто може звернутися до суду з оскарженням будь-яких рішень, дій чи бездіяльності органів влади. Можливість оскарження затримання передбачена і в статтях 208 та 42 Кримінального процесуального кодексу (КПК) України. Доктринальною нормою лектор вважає частину 4 статті 5 Конвенції.
За словами Олександра Дульського, на практиці затриману особу зазвичай доставляють до органу досудового розслідування, таким чином позбавлення свободи вже відбулося і вона перебуває в статусі затриманої на підставі статті 208 КПК України. Це свідчить про те, що особу хочуть допитати або повідомити їй про підозру, провести допит та, можливо, вручити клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Після цього така особа має бути доставлена до ізолятора тимчасового тримання, де і буде чекати судового засідання у справі про застосування запобіжного заходу у встановлені в КПК України строки.
Лектор порадив одразу по прибутті до органу досудового розслідування ознайомитися з протоколом затримання, в якому мають бути зазначені певні моменти, відсутність яких у протоколі свідчить про незаконне позбавлення права на свободу, а також сфотографувати протокол і надіслати за допомогою меседжера в офіс, де його співробітники негайно починають готувати скаргу на незаконне затримання в порядку статті 29 Конституції України як норми прямої дії, на підставі якої особа або її захисник здійснює звернення до компетентного суду з метою перевірки законності затримання. Виходячи зі своєї практики, пан Дульський зазначив, що часто такі дії адвоката випереджають факт звернення з клопотанням про застосування запобіжного заходу і виникає ситуація, за якої скарга на незаконне затримання має розглядатися до розгляду питання про застосування запобіжного заходу. У такому випадку слідчий суддя, на розгляд якого надійшла скарга і клопотання, мав би розглянути скаргу раніше за клопотання. Проте у разі, коли до суду в один день надходять дві скарги щодо одного кримінального провадження вперше, перша з них, яка розподіляється на чергового слідчого суддю, обумовлює ту обставину, що наступна скарга в цьому ж кримінальному провадженні, подана в цей же день, буде направлена цьому ж судді. Якщо ж клопотання надходить наступного дня, судді будуть різні.
Лектор наголосив, що відповідно до чинного законодавства у разі, коли затримання визнається незаконним, затриману особу негайно звільняють з-під варти, ще до розгляду клопотання про запобіжний захід. Так, завдання адвоката — домогтися, щоб ця скарга була розглянута раніше, ніж клопотання. Оскільки підзахисний у цей час може перебувати в ІТТ, до скарги в порядку статті 29 Конституції України має бути долучена письмова заява затриманого про те, що він не сприймає відеоконференцію і участі в цьому брати не буде, бо бажає постати перед судом, обґрунтувати незаконність втручання в його основоположне право на свободу, дати з цього приводу вичерпні пояснення, ефективно користуватися правовою допомогою і таким чином реалізувати своє право на захист. Адвокат повинен домагатися, щоб його підзахисного доставили до суду для перевірки законності затримання.
У практиці лектора були випадки, коли слідчий суддя об’єднував для сумісного розгляду провадження за скаргою адвоката і за клопотанням прокуратури, хоча в КПК України про таку можливість не йдеться. У результаті клопотання задовольнили, а скаргу — відхилили, що є порушенням закону і Конвенції та приводом для подання апеляції до ЄСПЛ. За словами лектора, наразі справа перебуває на розгляді ЄСПЛ.
