Про нюанси відповідальності слідчих і прокурорів за статтями Кримінального кодексу (КК) України в рамках блоку «Злочини проти правосуддя» Lеgal High School розповів Тарас Пошиванюк, партнер ЮК EQUITY.
На початку лекції він акцентував увагу на політичній складовій у роботі представників органів досудового розслідування: непоодинокі випадки, коли правоохоронці самі стають фігурантами кримінальних проваджень, особливо коли вони займалися досудовим розслідуванням політичних або резонансних справ.
Особливості роботи представників правоохоронної системи України Тарас Пошиванюк проілюстрував відеозаписом одного з недавніх обшуків. У ході цієї процесуальної дії були чітко зафіксовані кричущі факти правопорушень з боку оперативних співробітників (вони підкинули в приміщення, де проводився обшук, докази — боєприпаси). Правда, кримінальні провадження стосовно представників органів досудового розслідування були відкриті тільки після того, як відео з камер спостереження, які перебували в приміщенні, де проводився обшук, стали надбанням громадськості.
«Відповідальність слідчого і прокурора, незважаючи на їх «каральні цілі» (залучення до юридичної відповідальності), треба розцінювати як гарантію виконання ними покладених процесуальних повноважень як певний стримуючий фактор», — ключовий меседж спікера.
Лектор виділив три види відповідальності слідчих і прокурорів: цивільно-правову, дисциплінарну та кримінальну, акцентуючи увагу саме на останній. Як зазначалося, «в широкому розумінні» кримінальна відповідальність слідчих і прокурорів настає за вчинення дій, які кваліфікуються за статтями КК України і не пов’язані зі специфічними функціями слідчого або прокурора (наприклад, отримання неправомірної вигоди, вимагання тощо). Відповідальність у вузькому сенсі — це кримінально-процесуальна відповідальність. Мається на увазі відповідальність слідчого як представника держави за свідоме й зумисне порушення закону під час проведення, скажімо, слідчих дій.
Тарас Пошиванюк розповів і про тенденції практичного застосування профільних статей КК України, розділивши їх на дві категорії: злочини проти правосуддя і службові злочини. Говорячи про нюанси застосування статті 373 КК України, лектор звернув увагу на те, що під примусом у частині 1 зазначеної норми розуміється психічний вплив на людину, яку допитують з метою отримання потрібних для особи, яка провадить допит, свідчень. При цьому не можуть кваліфікуватися за статтею 373 КК України дії, пов’язані з порушенням процесуального порядку проведення допиту, якщо вони не були спрямовані на примушення давати показання. Як приклад лектор навів справи про притягнення до кримінальної відповідальності слідчих, які допитували учасників Революції Гідності.
