Про використання поліграфа у кримінальному провадженні слухачам Школи кримінальної практики Legal High School розповіла Ольга Федоренко, директор агентства з інструментального виявлення брехні «Поліграф.Лаб».
За словами лектора, більшість органів застосовують поліграф суто для внутрішніх цілей: прийняття кадрових рішень, проведення службових розслідувань та у разі подання рапорту працівника про зняття з нього звинувачень. Загалом перевірка на поліграфі проводиться тільки за письмовою згодою випробовуваного. Більше того, у заяві має враховуватися, що останній може в будь-який момент відмовитися від перевірки, відзначається, що свідчення даються добровільно, а результат опитування — суто «орієнтовний».
Перевіркам поліграфа Національної поліції України піддаються тільки при їх ініціюванні вищими керівними чинами головного і територіальних управлінь Нацполіції (осіб, уповноважених проводити службові розслідування). Є детальні вимоги до приміщення і перелік захворювань чи станів, при яких перевірку проводити не можна. Наприклад, не дозволяється тестувати епілептика через високий ризик заподіяння шкоди його здоров’ю. Національна гвардія України застосовує поліграф тільки за наявності конкретного завдання і конкретного переліку питань. Для перевірок поліграфолог має переконатися, що згода опитуваного справді добровільна, а не отримана під впливом загроз.
Щодо особливостей застосування поліграфа Міністерством оборони України та Збройними Силами України, то Ольга Федоренко відзначила, що ініціатором може бути винятково міністр оборони, його заступники, начальник генерального штабу — головнокомандувач та його заступники, керівники структурних підрозділів міністерства і генштабу. Також ініціатором може бути сама людина, чиї показання поставлені під сумнів. Лектор звертає увагу на те, що при відмові від перевірки права опитуваного в жодному разі не можуть порушуватися. За її словами, Міністерство доходів і зборів України використовує такий спосіб отримання інформації тільки у разі «документально підтверджених сумнівів у правдивості тієї чи іншої інформації», а Державне бюро розслідувань до того ж висуває вимогу, щоб усі апарати відповідали ДСТУ. Парадоксальним є те, що в Україні тільки один поліграф відповідає таким вимогам.
Ольга Федоренко відзначила, що у судовій практиці є три основні тенденції щодо застосування експертизи на поліграфі. Перша з них — відмова від проведення експертизи в цілому, що часто відбувається через відсутність методики проведення та акредитованих експертних осіб. Проте стаття 242 КПК України визначає ситуації, коли прокурор або слідчий зобов’язані звернутися з клопотанням про проведення експертизи. Друга — бувають відмови у зв’язку з об’єктивними причинами щодо особи, до якої не може застосовуватися поліграфологічне дослідження (нестабільний психічний стан, проблеми зі здоров’ям тощо). Третя — коли експертизи за клопотанням усе ж призначають. Це відбувається у різних категоріях справ: щодо майнових злочинів, злочинів проти життя та здоров’я, цивільних справ (визнання недійсним договору поруки, позики, купівлі-продажу, визнання боргу), справ, які стосуються наркотиків, при захисті честі, гідності, ділової репутації чи розділі майна подружжя.
Лектор вважає необ’єктивною перевірку поліграфолога на наявність алкогольної чи наркотичної залежності, оскільки такий експерт може надати інформацію тільки щодо наявності чи відсутності проблеми з вживання таких речовин, але не власне щодо залежності, та запевняє, що перевіряється все: борги, наявність конфлікту інтересів, наявність підроблених документів тощо.
